Голодомор. Спогади очевидців

           Я усе те повік не забуду,

           Як малою ходила колись,

           Як ступали мої босі ніжки,

           І як сльози рікою лились!

           Ой, як трудно коли пригадаю, —

           Тоді душу пече, як вогнем:

           Все ношу в своїм серці бездоннім

           Що робилось тоді день — у- день!

                                          Горпина Носар

Одна з найстрахітливіших і найсумніших дат у нашій історії — голодомор1932-1933 років, який знекровив і спустошив Обухівщину, як і всю Україну, забрав десятки тисяч життів її безневинних дітей. На цих родючих чорноземах, без війни чи стихійного лиха, помирали хлібороби.

Людей було кинуто в кошмар штучного Голодомору, що був застосований державою, як каральний захід. Голодною смерттю помер кожен четвертий мешканець району, на сільських кладовищах і в людських садибах було поховано сотні сімей, які повністю вимерли з голоду, половина померлих — діти.

Старожили пригадуть, що в 1932 році лани «стогнали» від важкого врожаю, пшениця хилилася тяжким колесом до землі, а люди раділи: «Будемо з хлібом…» Однак взимку того ж року в селі вже лютувала «червона мітла»: у тих, хто не хотів йти до колгоспу, забирали все, що тільки потрапляло на очі: до зернини, до мачини, до картоплини…

У кромішну годину голодомору  1932-1933 років масово вмирали голодною смерттю жителі всіх населених пунктів Обухівщини.

Зі свідчень очевидців у Голодомор померли:

на хуторі Безіменному — 10 осіб;

у селі Великі Дмитровичі — 400 осіб;

у селі Верем’я — близько 500 осіб;

у селі Витачеві — 350 чоловік;

у селі Германівка — біля 600 осіб;

у Германівській Слободі (нині Красна Слобідка) — близько 450 осіб;

у Григорівці — близько 250 осіб;

у Гусачівці — біля 300 жителів;

у селі Дерев’яна — біля 300 мешканців;

у селі Долина — 350 чоловік;

у селі Жуківці — близько 500 осіб;

на хуторі Капустяне — 10 осіб;

в Козині — 18 осіб;

в селі Козіївка — біля 10 осіб;

у селі Красному — 200 осіб;

на хуторі Кулі — біля 10 осіб;

у селі Креничі — 20 осіб;

на хуторі Макарові — 20 осіб;

в селі Мала Вільшанка — близько 420 жителів;

в селі Малі Дмитровичі — біля 100 осіб;

в селі Нові Безрадичі — близько 100 осіб;

в селі Нещерові — близько 300 осіб;

в селі Старі Безрадичі — близько 350 осіб;

в Обухові — біля 2000 тисяч жителів;

в Перегонівці — 250 осіб;

в селі Матяшівка — 112 осіб;

у селі Перше Травня — біля 200 осіб;

на хуторі Плюти — біля 20 осіб;

у селі Підгірцях — близько 350 жителів;

на хуторі Романків — 20 осіб;

в селі Семенівці — 180 осіб;

на хуторі Степок — біля 10 осіб;

на хуторі Тарасівка — близько 10 осіб;

у селі Трипіллі — близько 1500 тисяч жителів;

у селі Українка — біля 100 жителів;

у селі Халеп’ї — близько 400 осіб;

у селі Щербанівка — біля 200 жителів.

Ніщо так не переконує, як те, що збереглося у спогадах очевидців:

«Голодомор був страшний на селі, він тяжкою каменюкою тяжів над селянами. Активісти («чорна», червона мітла» — так їх називали), їх у нашому селі налічувалося до 20 осіб, вигрібали у людей усе. Голодомор… Це при такому великому врожаї, бо ж рясні хліба вродили тоді. А голодомор був штучним, щоб вигубить народ голодною смертю. На Киселівці, на кладовищі, ближче до колгоспу, коло дороги, була братська могила, куди звозили померлих. На нашому кутку померли Шевченко Марина Йосипівна і двоє дітей, Цедик Пилип Йосипович (1900 р.н.) і діти, Хора Федір (1905 р.н.), Ганта Андрій (1905 р.н.), Ганта Микита (1900 р.н.).

Були випадки, що люди їли людей. Северин на Киселівці зловив сусідську дитину і з’їв. Його потім забрали і судили. Баба Дерев’яниха зарубала й зварила свого чоловіка».

Цедик Наталка Микитівна  (1907 р.н.)