Роль сільських музеїв у сучасному музейному просторі

За останні десятиліття роль музеїв радикально змінилася у всьому світі. Музеї України, хоч і суттєво відстають від своїх зарубіжних колег, все ж поступово намагаються прирівнятися до впливу культурних установ у розвинених країнах. 

Кожного дня з’являються нові форми та способи інтерпретації культурних пам’яток для широкого загалу, удосконалюються засоби збереження, відкриваються нові можливості для досліджень, залучається більше відвідувачів різноманітними способами. 

В цьому постійно змінюючомуся музейному просторі, що завдяки глобальній інтернет-мережі виходить на міжнародний рівень, виникає питання про роль сільських музеїв. 

За визначенням Міжнародної ради музеїв:

це постійно діюча неприбуткова організація на службі суспільству та його розвитку, відкрита для широкого загалу, яка збирає, зберігає, досліджує, експонує та популяризує матеріальну й нематеріальну спадщину людства і навколишнього світу з дослідницькою, освітньою і розважальною метою [1,с.24].

В Законі України «Про музеї та музейну справу» музей виступає як «науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини»[3].

Як бачимо, визначення дещо відрізняються. В українському варіанті є упущення, які тим не менше правдиві і для реалій музейного простору в Україні. Одне з «упущень» сьогодні набуває обертів, яке з часом викликає занепокоєння серед представників музейної спільноти. А саме – «розважальна мета» діяльності музеїв, задля залучення більшої кількості відвідувачів.

Через брак кадрового забезпечення роль «аніматорів» у музеях доводиться переймати науковим співробітникам, не готовим до таких змін. Тим більше, що навчалися вони для виконання дослідницької та освітньої мети діяльності музею.

Виною є замкнене коло, яке виникло через брак фінансування культурних установ, що змушені шукати нові надходження для забезпечення існування і виконання своїх основних функцій – дослідження та популяризації культурної спадщини.

Хоча аналіз бюджетного фінансування галузі культури та мистецтва починаючи з 2016 р. показує тенденцію до зростання, тим не менше не вдалося у 2018 р. (17 166, 70 млн грн.  ≈ 613 млн дол. США) довести бюджетування галузі до рівня 2014 р., у національній валюті [4]. А враховуючи ринкову вартість гривні на міжнародній арені, то висновок не втішний.

На жаль, в Україні поки не поширені фундації, як в країнах Європейського Союзу чи США, чиї активи підраховуються у млрд. дол. США, і спонсують різни сфери діяльності, у т. ч. і музеї. Чи приватна філантропія, коли одноразова пожертва на розвиток культури одного міста може бути більшої за річний бюджет фінансування сфери культури в Україні. Як наприклад, пожертва вартістю 805 млн дол. від Луїзи Дітерлі Ніпперт у 2009 р. на користь фонду Грінакр для надання підтримки різних культурних установ міста Цинциннаті, США.[1,с.80].

Нових обертів набуває фандайзинг, процес збирання коштів, масштаби якого відрізняються від країни до країни, але тим не менше стає складовою діяльності управління культурних установ.  

В нових умовах існування музеїв, зі зміною понять організації освіти та методів навчання – розважальна функція стимулює пізнання широкими масами культурної спадщини. Цей елемент доданий в останні десятиліття призвів до появи функцій, з якими складно працювати одній людині – PR-менеджмент, маркетинг, дизайн, веб-дизайн, анімація і т. п. Науковий співробітник перетворюється на людину-оркестр, від якої вимагають виконання успішної діяльності музею за мінімальну заробітну плату [5]. 

А як же сільські музеї, у яких працює по декілька, а інколи і один працівник? 

Сільський музей – найбільш незахищена категорія музеїв. За профілем це краєзнавчі чи історико-краєзнавчі музеї, що висвітлюють життя та побут рідного поселення. Або ж рідше меморіальні, що розповідають про відому особистість, яка проживала на території села.  

Зазвичай такі музеї створюються за ініціативи вчителів історії за сприянням місцевого сільського голови. Якщо ж таку ініціативу підтримає і вище керівництво, то такий музей може довше проіснувати, як відділ чи філія більш статусного музею районного чи обласного значення. Але ні підвідомчі музеї сільських рад, ні відділи більших культурних установ не справляються з виконанням усіх функцій музейної справи.

Об’єктивна  оцінка більшості сільських музеїв говорить про невідповідність цих установ до самого поняття «музей» за визначення в Законі України і тим більше Міжнародної ради музеїв. 

Для конкретизації таких висновків візьмемо вибірку існуючих сільських музеїв Обухівського району Київської області і проаналізуємо їх діяльність. Загальна їх кількість 17. Цікаво, що з них 8 відкрито у проміжок 2008-2010 року [6;7], а з цих 8 повноцінно функціонує лише 2, оскільки є відділеннями обласного музею.  

Загалом на балансі сільської ради знаходяться краєзнавчі музеї та спорідненні з історією села, в той час як відділеннями стають меморіальні музею, що мають значення не лише для одного населеного пункту та краєзнавчі музеї, які отримали підтримку від вищого керівництва. 

роль сыльських музеїв, на балансі

Бум відкриттів музеїв у проміжок 2008-2010 рр. не призвів до очікуваних результатів популяризації краю, принаймні серед місцевого населення. 4 з 8 закладів у селах Витачів, Перше Травня, Красна Слобідка та Перегонівка на сьогодні фактично не функціонують. Жителі вищезазначених сіл не знають про їх існування, а при зверненні до місцевої адміністрації можуть відкрити свої двері, хоча й зазначають про відсутність цінних експонатів. Меморіально-музейний комплекс «Янівська висота» з нагоди 65-річчя визволення України від нацистських загарбників відкритий 2010 р. у с. Семенівка [8, арк.54, 25 зв], з моменту відкриття, встановлення експонатів під відкритим небом та загальної інформації на банерах, не використовується для проведення заходів чи іншої діяльності.

Невтішна статистика відвідувань спостерігається у відділах, що знаходяться в селах. Так Археолого-краєзнавчий музей у с. Копачів за 2014 р. відвідало 477 ос., за 2018 р. – 273. Загальна кількість відвідувачів музеїв у с. Халеп’я – В. Хвойки та І. Франка за 2014 р. складає 92, за 2018 р. – 169 ос. Музей Анатолія Солов’яненка та краєзнавчий у смт Козин прийняв за 2014 р. 398 ос., за 2018 р. – 310.

Суттєві, хоч і не достатні показники зростання відвідувань у с. Германівка Картинної галереї та музею «Козаччини», за 2014 р. – 365 ос., за 2018 р. – 1427 ос. [9,арк.23, 18-22 зв], з врахуванням проведених відкритих уроків історії краю від співробітників музею у місцевій гімназії та школі, які в минулі роки не враховувалися. Приблизні показники і в решти музеїв с. Германівки – музей хліба, музей меценатів та музей релігії, що стоять на балансі селищної ради.

На їх фоні контрастують «Літературно-мистецькі Плюти», що є відділом Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.Підпорядковані Українській міській раді с. Плюти у 50-60-ті рр. ХХ ст. було улюбленим місцем відпочинку та творчості багатьох відомих діячів літератури, мистецтва та науки. Саме в Плютах на дачі відомого драматурга Олександра Корнійчука та Ванди Василевської збиралися побратими по перу, частими гостями були композитори Григорій та Платон Майбороди, художники Михайло Дерегус, Василь Касіян та багато інших визначних діячів культури [10].     

Двоповерховий будинок з великою сонячною верандою та кількома кімнатам, збудований у 1954 р. за проектом архітектора В. Заболотного,  після смерті О. Корнійчука у 1972 р., перетворився на музей, що був відкритий 26 травня 1975 р. [6, c.47]

Щорічно на території музейного комплексу проводиться традиційний захід «Весна в Плютах». На перші літературні читання «Весна в Плютах» у травні 1978 р. з’їхались поети, письменники, артисти театру ім. Франка, службовці, вчителі та просто робітники.[11, с.3] 

Після такого масштабного дійства наступного року читання приїхала знімати Київська телестудія, і за 1979 р. в садибі-музеї побувало 22 тис. відвідувачів.[12, с.2] 

Весна в Плютах

 Сьогодні дійство «Весни в Плютах» має набагато менший розмах, хоча про подію як і раніше подається оголошення в районну газету.

Протилежна ситуація у філії районного музею с. Жуківці, краєзнавчий музей ім. П. С. Топчія, відкритий з 1984 р. та має 8 тис. експонатів[13, c. 97],  «завжди зачинений» – і це єдиний коментар про нього і інформація, яку можна знайти в інтернеті. Жодної контактної інформації, графіку роботи, лише місцезнаходження – все, що можна дізнатися про нього від районного музею в м. Обухів, філією якого він є. А про його існування знають лише старожили с. Жуківці, в сусідній селах про нього ніколи не чули. 

Підсумовуючи діяльність цих культурних закладів, бачимо невтішні результати в основному краєзнавчих музеїв. Виникає запитання, то чи можуть такі заклади бути музеєм у повному сенсі? 

Повертаючись до визначення Міжнародної ради музеїв, такі заклади в певній мірі дійсно збирають матеріали та експонують їх, зберігають – так. Але оглядаючи статистику відвідувань та намагаючись знайти будь-яку інформацію про ці заклади, чи здатні вони популяризувати музейні предмети та колекції? Дослідженням цих колекцій також займаються одиниці. 

Музеї 40 років тому в Україні займалися пропагандою, сьогодні це слово замінене на популяризацію, що має трохи інше значення. Крім того відвідування музеїв мало примусовий характер, заклади культури підписували договори з навчальними установами з зазначенням кількості відвідувачів, що мають побувати в музеї за рік. Так за архівними даними є документи, що засвідчують договір укладений між музеєм «Комсомольської слави» та Українською ЗОШ №2 І-ІІІ ст. про надання 500 відвідувачів на рік, а також аналогічний договір з Обухівською ЗОШ №2 І-ІІІ ст.  про надання 150 відвідувачів на рік, підписані 1988 р. [14, арк.24, 4-5 зв]

На сьогодні відвідування музеїв має добровільний характер, через що зменшилась частка організованих груп і збільшився відсоток самостійних туристів, що приходять одні, сім’ями чи з друзями. За дослідженнями Британського музею спільно з приватною соціологічною компанією «Моріс Харґрівз Макінтайр» [15] існує 4 категорії відвідувачів поділені за мотивацією, що спонукає їх приходити до музею. Згідно досліджень найменший відсоток (2%) припадає на духовну складову – відчуття втечі в інші епохи, 12% приходять для відчуття розуміння як жили люди в давнину, доторкнутись до минулого – емоційне збагачення. Близько 40% приходять з інтелектуальною метою, для вивчення та отримання знань, в основному шкільні групи. І найбільший відсоток відвідувачів, що складає 46%, мотивує соціальна складова – проведення часу зі своєю сім’єю та друзями, а отже розважальна функція роботи закладу. 

Таким чином музеї почали, незалежно від своїх можливостей, конкурувати з розважальними закладами, які інколи взагалі не несуть культурної складової на відміну від музеїв, і функціонують лише для отримання прибутку (аквапарки, парки розваг, атракціони і т.д.). 

Мінус музеїв у такій конкуренції – це їх інфраструктура, яка крім будівлі закладу з експонатами не задовольняє первинні потреби людини. Не передбачені місця для відпочинку (банально інколи немає лавок з урнами); на території, якщо вона є, немає місць, де можна сховатись від сонця чи дощу, де поїсти чи хоча б придбати води, помити руки. А про туалети окрема мова, так як складається враження, що про них навіть говорити було соромно, тому дірка в яму і стінки – це максимум, що робили як в радянські часи, так і в незалежній Україні. 

Зважаючи на таку ситуацію сільські краєзнавчі музеї приваблюють в певній мірі лише місцевих жителів з інтелектуальною (ознайомлення молодшого покоління) та емоційною (спогади минулого, пошук свого коріння) метою. Та основна загроза існування таких музеїв – це урбанізація. 

Процес урбанізації стрімко збільшує оберти. Якщо у 1950 р. лише 30% населення планети проживало у містах, то у 2018 р. цей показник становить 55%, за прогнозами до 2050 р. 68% населення світу проживатиме у містах. У 1950 р. лише одне місто мало населення більше 10 млн ос., у 2000 р. такий міст стало 19, у 2018 р. – 33 міста, до 2030 очікується вже 43 міста [16]. 

Масштабне дослідження Світового банку урбанізації в Україні 1989-2013 рр. показує нерівномірність цього процесу з заходу на схід, де спостерігалося стрімке збільшення міського населення на сході (90% – Донецька область, 87% – Луганська область) і повільне у Західному регіоні (39-44% міського населення). При цьому спостерігалась тенденція зменшення чисельності і старіння населення в Україні, однак урбанізація триває, так як сільське населення скорочується швидше ніж міське. [17] У 2010 р. урбанізоване населення країни складало 31 млн ос., тобто 69%. За прогнозами очікувався зріс до 72% у 2020 р. та до 82% у 2050 р.[18] Але з огляду на ситуацію в країні, ця статистика може відрізнятися. 

урабанізація світу у 2010 році
розрахунок урбанізації світу у 2050 році

Згідно визначення Світового банку, урбанізація – це «зріст міст в наслідок переміщення населення із сільських районів у пошуках кращої роботи та кращих умов життя» [19]. Що наглядно можна бачити серед жителів населених пунктів поблизу Києва, тобто сіл Обухівського району, де більше половини працездатного населення працює у містах і по можливості намагається переїхати до них. 

Для прикладу, у с. Халеп’я  на 2001 р. населення становило 878 ос., на 2010 р. – 750 ос. [20] Кількість учнів Халеп’янської ЗОШ І-ІІ ст. щороку зменшується – у навчальному році 2017-2018 рр. нараховувалося 50 учнів, наступного 2018-2019 рр. – 45 учнів [21], тобто в середньому на клас по 5 ос. Молодше покоління виїжджає, населення старіє.

Переваги та проблеми урбанізації – це окрема тема, але повертаючись до краєзнавчих музеїв, мусимо відмітити про недоцільність їх існування у сільській місцевості у майбутньому. Вони просто перестануть функціонувати. Банально не буде людей, які будуть ними займатися і людей, які будуть їх відвідувати. 

Мова не йде про потребу їх закриття вже зараз, але про потребу збереження та вивчення наявних в них колекцій, та краєзнавчих матеріалів по населеним пунктам, які ще є в наявності. Стан та функціональність цих закладів говорить про їх неспроможність повноцінного збереження експонатів та часто не кваліфікованість у їх вивченні. 

Тим не менше музеї існують для збереження не просто об’єктів, а предметів, що мають цінність для тієї чи іншої місцевості, що можуть розповісти про життя та побут населення в певний період часу, а також їх потреби і стиль виконання, які відрізняються від одного населеного пункту до іншого. Сільські краєзнавчі музеї зберігають в першу чергу пам’ять про ці поселення, їх особливості, самобутність, не лише у фольклорі, а й в реальних речах, які не потрібно буде заново відшукувати, якщо вчасно вдасться їх зберегти в належному стані. 

Зважаючи на урбаністичні процеси у країні та у світі в цілому, села або зникають або об’єднуються в територіальні громади, а пам’ять про них зникає. Завдяки археології ми можемо дізнатися про наявні поселення 1000 років тому, їх приблизний побут і інколи, навіть, співставити їх з існуючими історичними назвами. То сьогодні у нас є можливість не лише залишити імена цих поселень, але й відразу залишити за ними відповідні матеріальні об’єкти, навіть, якщо вони не збережуться, і дані, дослідженням і вивченням яких можуть займатися і через декілька століть. 

Повинна бути створена система за якою для початку музейні колекції сільських культурних закладів були не лише описані, а й зроблені відповідні 3D моделі кожного наявного експонату. Для яких буде створена база даних, що знаходитиметься у загальному доступі. 

Для розвинених країн облік фондів зі створенням 3D моделей є обов’язковою умовою їх зберігання. В той час як в Україні така можливість лише з’являється і доступна великим музеям, чи музеям при підтримці додаткових надходжень, а також електронна програма обліку фондових зібрань. При цьому не кожен музей може дозволити, навіть, таку програму, а от сільські музеї в основному користуються рукописними картками та обліковими книгами. 

З наявними темпами введення 3D модулювання, черга до сільських музеїв дійде запізно, коли експонати вже не будуть в належному статі або взагалі перестануть існувати. Саме тому і існує потреба заснування фонду та відповідної комісії, що буде займатися питанням підтримки та збереження музейних колекцій та етнографічних матеріалів у сільській місцевості, для перенесення їх в електронну базу даних, з відповідними історичними довідками. 

Виходячи зі всього вище сказаного сільські музеї мають право на існування, але їм потрібна стороння допомога по збереженню етнічних колекцій, що є унікальними для кожної місцевості. Крім того при створенні нових музеїв повинні виконуватись умови нових реалій функціонування установи, яка буде місцем об’єднання громади. Місцем пам’яті не лише старих поколінь, а також культурним осередком, який залучатиме до співпраці  та буде привабливим для молодших поколінь. 

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТУРАТУРА

  1. Тобелем, Жан-Мішель. Нова епоха музеїв. Культурні установи перед викликом менеджменту / пер. з французької З. Борисюк, П. Таращука, С. Тевольде. – К.: Видавець Чередниченко А. М., 2018. – 320 с.
  2. ICOM Kyoto 2019: Take a look at the program [Electronic resource] / News // International council of museums. – Access mode:  https://icom.museum/en/news/icom-kyoto-2019-take-a-look-at-the-program/ (last access: 19.04.2019). – Title from the screen. 
  3. Закон України «Про музей та музейну справу» [Електронний ресурс]/ Законодавство України. – Режим досупу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/249/95-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 20.04.2019). – Назва з екрана. 
  4. Бабенко В. Аналіз бюджетного фінансування галузі культури і мистецтва у 2018 році [Електронний ресурс]/ Публікації // Український центр культурних досліджень. – Режим досупу: http://uccs.org.ua/wp-content/uploads/2018/04/Аналіз-бюджетного-фінансування.pdf (дата звернення: 13.03.2019). – Назва з екрана. 
  5. Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки [Електронний ресурс]/ Законодавство України. – Режим досупу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1285-05 (дата звернення: 20.04.2019). – Назва з екрана.  
  6. Домотенко Ю. К., Шафаренко А. М. Історико-культурологічний Атлас Малишкового краю / Туристичний довідник. – Обухів, 2008. – 96 с.
  7. Археологічна спадщина в музейних колекціях Київщини: вивчення та збереження // Матеріали Обласної наукової конференції Білоцерківського краєзнавчого музею 19 листопада 2010 р. – БЦ, 2011. – 95 с.
  8. Науковий архів Київського обласного археологічного музею (НА КОАМ), с. Трипілля, ф.ІІ, спр. 57, 54 арк.
  9. НА КОАМ, с. Трипілля, ф. ІІ, спр. 68, 23 арк. 
  10. Літературно-мистецькі Плюти [Електронний ресурс] / Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України – Режим доступу: http://csam.archives.gov.ua/ukr/literaturni_plyuti/ (дата звернення: 30.10.2017). – Назва з екрана.
  11. Cаченко І. Весна в Плютах / Зоря Жовтня: газета. – 1978. – №63. 
  12. Вакуленко Д. Джерело життя / Зоря Жовтня: газета. – 1980. – №62. 
  13. Артюшенко О. В., Домотенко Ю. К. Синівською любов’ю. – К.: Задруга, 2008. – 198 c.
  14. НА КОАМ, с. Трипілля, ф. І, спр. 112, 24 арк. 
  15. Бачення музею ззовні: потреби і очікування публіки [Електронний ресурс] / Лекції // Динамічний музей. Проект підтримки музеїв. – Режим досупу: http://www.museums.org.ua/lections/posts/30 (дата звернення: 19.04.2019). – Назва з екрана.  
  16. World Urbanization Prospects: The 2018 Revision [Electronic resource] / Publicatins // United Nations. Department of Economic and Social Affairs. Population devision.  – Access mode:  https://population.un.org/wup/Publications/Files/WUP2018-KeyFacts.pdf  (last access: 17.04.2019). – Title from the screen. 
  17. Звіт Світового банку на основі дослідження урбанізаційних процесів в Україні у 1989-2013 роках [Електронний ресурс] / Mistosite. – Режим досупу: https://mistosite.org.ua/uk/articles/urbanizatsiini-protsesy-v-ukraini-1989-2013-zvit-svitovoho-banku (дата звернення: 17.04.2019). – Назва з екрана.  
  18. An urban world [Electronic resource] / Unicef.  – Access mode:  https://www.unicef.org/sowc2012/urbanmap/ (last access: 18.04.2019). – Title from the screen. 
  19. Урбанизация. Материалы Всемирного банка для учащихся [Электронный ресурс] / Организация Объединенных Наций. – Режим доступа:  https://www.un.org/ru/youthink/urbanization.shtml (дата обращения: 18.04.2019). – Название с экрана. 
  20. Облікова карта с. Халеп’я Обухівський район Київська область [Електронний ресурс] / Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. – Режим досупу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/z7503/A005?rdat1=20.07.2012&rf7571=16233 (дата звернення: 18.04.2019). – Назва з екрана.  
  21. Халеп’янська ЗОШ І-ІІ ст. [Електронний ресурс] / Обухівський ВО // Київська область. Інформаційна система управління освітою. – Режим досупу: https://ko.isuo.org/schools/view/id/22271 (дата звернення: 18.04.2019). – Назва з екрана.  
  22. Котлер Н., Котлер Ф., Котлер В. Музейний маркетинг і стратегія. Формування місії, залучення публіки, збільшення доходів і ресурсів. – К., 2010. – 528 с. 

Molotkova A. The role of rural museums through the prism of innovation in the modern museum space

Summary

A comparative analysis of the sample of existing rural museums of the Obukhiv district is conducted according to the concept of “museum” in the context of its significance by the Law of Ukraine “About Museum and Museum Affairs” and the definition of the International Council of Museums. There is covered the financing of the cultural sphere in Ukraine in comparison with foreign experience and the possibilities of the modern museum sphere. Involvement of new aspects of activity in the museum space and the decline of local lore rural museums because of the processes of urbanization and the speed of its growth. The problems of storage, research and popularization of collections of cultural institutions in the countryside and methods of their solution are also considered.