Розвиток музейної справи на Обухівщині

Історія музейництва в Обухівському районі сягає 30-х років ХХ ст. Дослідженням Обухівщини займались такі краєзнавці-ентузіасти як Омельченко С. Н., Столяр П. Л., Овсієнко А. М., Топчій П. С., Домотенко Ю. К., Шафаренко А. М., Літвінова В. І. та багато інших, які в основному і стали фундаторами музеїв краю. Відкривались нові сторінки історії, видавалися книги, путівники по музеям та селам.  2006-2010 рр. була спроба систематизувати інформацію про культурні об’єкти району у туристичних путівниках, таких як “Атлас Малишкового краю”, “Придніпров’я”. Вони відображали основні туристичні об’єкти, містили коротку інформацію про населені пункти та зазначали існування деяких музеїв.

Водночас історія музейного руху на Обухівщині відсутня, а у загальному доступі є лише окремі відомості про найбільш відвідувані культурно-освітні заклади. Склалася ситуація, коли про музей, заснований більше 20 років тому, і досі працюючий, не знають вже у сусідньому населеному пункті. А співробітники школи мистецтв можуть не підозрювати, що у одній з кімнат їхнього закладу нещодавно мала місце спроба відкрити краєзнавчий музей, а деякі експонати і досі там знаходяться.

• Зародження музею в Трипіллі та його відділень

• Становище музеїв Обухівщини впродовж 50-80 рр. ХХ ст. 

• Зі здобуттям незалежності – 90-ті роки для музеїв

• Період “відродження” музейної справи

• Останнє десятиліття в житті музеїв

• Становище сьогодні

Зародження музейництва на території району відбулося досить пізно у 50-60-ті рр. ХХ ст., а усі культурно-освітні запити задовольнялися клубами та бібліотеками, які були практично в кожному населеному пункті.

Зародження музею в Трипіллі та його відділень

Одним з перших став музей у Трипіллі, що пройшов довгий шлях. Ще у 1930-ті рр. до обласного комітету ЛКСМУ була надіслана доповідна від Київського обласного інспектора охорони пам’яток культури К. Є. Антиповича з ідеєю організації в с. Трипіллі історико-революційного заповідника присвяченого подіям 1919 р. Саме тоді Трипілля стало столицею самопроголошеної Трипільської республіки на чолі з отаманом Зеленим (Д. І. Терпило), уродженцем Трипілля, якого радянська влада оголосила бандитом і намагалась якнайгірше представити його дії в тогочасних селянських повстаннях, що охопили Київщину. В липні 1919 р. отаман зі своїм військом відвойовує своє рідне село, захопивши в полон та стративши учасників Трипільського походу, більшість яких була комсомольцями.

Звісно комсомольців представили жертвами зеленівського насильства і заповідник мав відіграти роль культурно-політичного впливу та комуністичного виховання робітничих і народних мас. Попередня розвідка виявила місця пов’язані з подіями Трипільської трагедії, і в 1934 р. була встановлена меморіальна дошка на честь загиблих комсомольців на будинку, де їх тримали полоненими. Невеликий музей, що мав стати центром заповідника на місці головних подій, так і не був збудований, але у 1938 р. на тому місці встановили 24-метровий обеліск з чорного граніту (архітектор Іван Бялер, скульптори E.I. Білостоцький, Г.Л. Пивоваров, Є. М. Фрідман).

Пам’ятник був зруйнований у 1941 р., але новий 26-метровий обеліск з червоного граніту увінчаний бронзовою п’ятикутною зіркою встановили на тому ж місці у 1956 р. і в незмінному стані проіснував до 2017 р., коли в зв’язку з декомунізацією в Україні його було видозмінено.

Велике двохповерхове приміщення побудували і рішенням Київської обласної ради від 12 грудня 1977 р. було вирішено відкрити музей “Комсомольської слави” в с. Трипілля з 1 січня 1978 р., а експлуатацію музею розпочати 30 січня 1978 р.

У районній газеті “Зоря Жовтня” вийшла невелика стаття, яка повідомляла про відкриття Трипільського музею трудової і бойової слави комсомольської організації Київщини приурочене до 108-ї річниці з дня народження В. І. Леніна, що відбулося 22 квітня 1978 р. Перший зал розповідав про події 1905-1920-х рр.; другий – про перші п’ятирічки і життя М. Островського; третій – події Великої Вітчизняної війни; четвертий – про післявоєнну відбудову.

Директором стала К. О. Геращенко, яка займала цю посаду до 1989 р. Вже на третій рік діяльності музей прийняв свого 100-тисячного відвідувача.

Наступним директором стала Н. І. Козуб, яка виконувала обов’язки до переломного 1991 р., коли директором стала О. Б. Дідик. Політика змінюється, Україна стає незалежною і навколо музею створюється “зона відчуження”. Постало питання про ліквідацію чи перепрофілювання музею. Адміністрацію школи-інтернату, будівля якої знаходилась поряд, цілком влаштовувало приміщення музею, яке могло стати ще одним корпусом школи. Будівля все ж таки залишилась за музеєм, який за наказом Обласного управління культури від 4 серпня 1992 р. був перепрофільований в Музей історії Дніпра. Однак крім зміни назви на папері, ніяких фактичних змін не відбулося ні в експозиції, ні в діяльності закладу.

Тому 29 грудня 1995 р. було  прийнято наказ про створення обласного археологічного музею на базі колишнього музею Комсомольської слави. І вже 30 травня 1996 р. до відкриття була готова перша зала, завдяки роботі Павла Михайловича Покаса, директора Обласного центру охорони пам’яток історії, археології, та мистецтва при управлінні культури. Він навіть розробив “Путівник з археології Київської області” (м. Київ, 1996 р.) та його передчасна смерть та занедбаний стан приміщення не дозволив почати роботу.

До 150-річчя з дня народження В. В. Хвойки у лютому 2000 р. президент України Л. Д. Кучма підписав розпорядження про увінчання його пам’яті встановленням погруддя біля музею та проведення його ремонту. 2002 р. біля музею відкрили перший в Україні пам’ятник В. В. Хвойці. Новий директор – М. І. Городиський – активно займався керівництвом удосконалення музею. Реконструкція та оформлення примузейної території виконувались за проектом архітектора А. Ф. Ігнащенка, що представив будівлю музею у формі скрині, яка зберігає скарби давнини, а перед її входом розмістив кам’яні пісковики природного походження, яким понад 70 млн років, подарунок Національного історико-етнографічного заповідника Переяслав-Хмельницького.

Експозиція музею створювалась за методичним керівницвом к.і.н. М. Ю. Відейка та завідувачем археолого-екскурсійного відділу М. В. Квітницьким за сприяння Інституту археології НАН України.

Експозиційна площа становить 180 м² у 3 залах. Перший зал представляє історію становлення людства на території Київщини від кам’яної доби до раннього залізного віку; другий зал – від раннього слов’янства до початку ХХ ст., а третій відображає період існування Трипільської культури. У фойє музею розміщенні дві фотовиставки. Одна з них присвячена В .Хвойці, а друга найдавнішій палеолітичній стоянці на території України (біля с. Королеве Закарпатської обл.).

Київський обласний археологічний музей в с. Трипілля за період свого існування провів не одну конференцію, виставку та розвідку, проводячи науково-дослідницьку, масово-освітню та виставкову роботу по вивченню і висвітленню історії Київської області, діє наукова бібліотека.

З 2010 р. обов’язки директора виконує Конвалюк Н. В. До складу музею входило ще 8 відділень: музей Бойової слави (с. Трипілля); музей В. Хвойки та музей І. Франка (с. Халеп’я); музей Козаччини та картинна галерея (с. Германівка); музей Анатолія Солов’яненка та краєзнавчий музей (смт Козин); археолого-краєзнавчий музей (с. Копачів); музей-садиба Андрія Малишка (м. Обухів);  історико-краєзнавчий музей (с. Соснова).

Музей Бойової слави в с. Трипіллі сформувався на базі матеріалів музею Комсомольської слави та клопіткій роботі Катерини Іванівни Буренко, що його заснувала та завідує роботою. Музей доповнювався знахідками учнів школи, які активно приймали участь у його створенні. Адже музей було відкрито в одній із кімнат Трипільської ЗОШ І-ІІІ ст. 9 серпня 2000 р., і розповідає про період Другої світової війни на території Трипілля та його околиць. Є стенди про воїнів-афганців – випускників трипільської школи, про ліквідацію Чорнобильської АЕС. З 2014 р. відведений куток про війну на сході України, який нажаль постійно доповнюється. У 2017 р. музей отримав звання “зразкового музею” при навчальному закладі.

Офіційне відкриття музею Вікентія Хвойки у с. Халеп’ї відбулося в день його народження 20 лютого 2009 р. в відреставрованому будинку колишньої школи грамоти, побудованої в 1883 р. Так як дослідник у 1896-1898 рр. працював в цьому приміщенні. Експозиція створена за проектом дослідниці діяльності В. Хвойки – Вікторії Колесник та налічує півтори тисячі документів та автентичні меблі з архіву Інституту археології НАН України. На відкритті музею був уповноважений посол Чехії в Україні Ярослав Башта, що залишив перший запис про відвідання музею у книзі відгуків. У 2010 р. в музеї до 160-ї річниці з дня народження видатного вченого була проведена конференція присвячена його діяльності.

Наступного 2010 р. у приміщенні, де вже розмістився музей В. Хвойки, в суміжній кімнаті був відкритий музей Івана Франка. І хоча він ніколи не був у цих краях, та експозиція присвячена дорозі І. Франка до Т. Шевченка через Дніпро, на могилі якого письменник завжди хотів побувати. Матеріали та експонати були надані Національним музеєм української літератури, Львівським літературно-меморіальним музеєм та родиною Франка. На відкриття музею, приїхав онук письменника Роланд. Саме за його ініціативи та голови Обухівської районної державної адміністрації Анатолія Шафаренка був створений музей. 

Урочисте відкриття музею “Козаччини” в с. Германівка, відбулося 20 квітня 1996 р. та було приурочене до 900-ї річниці з дня заснування села. Питання про створення музею на сесіях сільської ради піднімалося ще у 1986 р. і відкриття відбулося тільки завдяки наполегливості Анатолія Миколайовича Шафаренка – сільського голови, краєзнавця, а пізніше голови Обухівської районної ради (2006-2010 рр.).

Музей розмістили у приміщенні колишньої мануфактурної лавки, що була побудована євреєм Патлахом у 1902 р. у 1994-1995 рр. проводилися ремонтні роботи, збиралися матеріали та вирішувалися питання по експозиції у 2 залах, що займають 115 м². Перший зал демонструє археологічні знахідки скіфського та давньоруського періоду. Його окрасою стала  діорама Германівки ХІ-ХІІІ ст., для створення якої митцю А. І. Нечипоренку довелося навіть жити в приміщенні музею упродовж двох місяців. Історія козацького часу  представлена археологічними знахідками, оригінальною серією картин, на яких відображено події, що стосуються села Германівка та його околиць, портретами гетьманів. У другому залі зібрано оригінальні експонати, документи та фотографії, які  відображають історію села  ХІХ-ХХ ст.

Матеріалів для створення картинної галереї або виставочного залу було вдосталь, тому поряд музею “Козаччини” в будинку, спорудженому у 1901 р., розмістилась “Картинна галерея”. Один експозиційний зал представляє полотна художників, пов’язаних з с. Германівка: І. М. Литвина, М. І. Кулика, Л. М. Стиля, П. І. Дейлика, В. Є. Перевальського та подаровані картини Спілкою художників України.

Ентузіасти-краєзнавці – подружжя Валентина Миколаївна та Євген Іванович Олійник створили цікавий музейний комплекс у смт Козин.  Музей Анатолія Солов’яненка та краєзнавчий музей відкрито 2000 р. Спочатку це була невелика виставка в приміщенні місцевої бібліотеки. У 2008 р. музей помістили в будівлю селищної ради, спорудженої у 1912 р., на першому поверсі. І лише у 2016 р. музеї переїхали до просторого приміщення колишнього дитсадка. Де на другому поверсі в трьох кімнатах розмістили музей, присвячений  життєвому та творчому шляху відомого співака ХХ ст. та заслуженого артиста України, що жив і відпочивав у Козині – Анатолію Борисовичу Солов’яненку.  Історико-краєзнавчий музей, на першому поверсі будівлі, висвітлює різні сторони життя та становлення селища.

Відділ Київського обласного археологічного музею в с. Копачів був відкритий у серпні 2008 р. Археологічно-краєзнавчий музей розмістився у двох залах на 2-му поверсі приміщення сільської ради. У першому залі представлено знахідки з розкопок трипільського поселення в ур. Коломийців Яр (с. Копачів), проведених Інститутом археології НАНу спільно з Київським обласним археологічним музеєм. А також представлені предмети часів Русі та палеолітичні знахідки. В 2-й залі розміщені місцеві старожитності у вигляді фрагмента інтер’єру української хати.

Становище музеїв Обухівщини впродовж 50-80 рр. ХХ ст. 

Упродовж  50-60-х рр. ХХ ст. чимало музеїв відкривали при школах. Так робота по створенню музею була почата ще при Германівській школі ще у 1957 р., збирали матеріали для кімнати Бойової слави села, що нині є зареєстрованим музеєм Бойової і трудової слави села при Германівській ЗОШ І-ІІІ ст. ім. братів Гетьманів.  А найдавніший засвідчений в історії музей мало с. Григорівка, в якому в 50-х рр.. ХХ ст. був створений музей революційної, бойової та трудової слави при Григорівському цукроварному заводі, збудованому 1845 р. поміщиками Ф. Мілевським і М. Комаровичем. Завод визначально вплинув на капіталізацію краю, але в роки здобуття незалежності занепав та на початку 2000-х рр. повністю збанкрутів.

У 70-80-ті рр. ХХ ст. почався період відкриття та будівництва окремих приміщень під музеї. Витрачали значні кошти на їх організацію та утримання, у них відбувались масштабні соціальні заходи. У чергах на відвідування стояли автобуси, часом – пароплави,  а кількість відвідувачів перевищувала 20 тис на рік, навіть у сільській місцевості.

Щорічно на території музейного комплексу проводиться традиційний захід “Весна в Плютах”. На перші літературні читання “Весна в Плютах” у травні 1978 р. з’їхались поети, письменники, артисти театру ім. Франка, службовці, вчителі та просто робітники. Відомі письменники та артисти зачитували вірші (Галина Яблонська, Любов Забашта), народні артисти показали кілька сцен з творів Корнійчука (Євген Пономаренко, Аркадій Гашинський, Поліна Куманченко), друзі драматурга (Микола Зарудний, В. С. Лизогуб) згадували моменти з його життя та вшановували пам’ять.

Після такого масштабного дійства наступного року читання приїхала знімати Київська телестудія, і за 1979 р. в садибі-музеї побувало 22 тис. відвідувачів.

На 35-ту річницю “Весни в Плютах” дійство мало набагато менший розмах, хоча про подію як і раніше подавалось оголошення в районну газету.

В будинку, де проживав О.Є. Корнійчук постійно діючою експозицією є робочий кабінет драматурга та вітальня. У будинках №1 та №2 організовуються виставки про творчий та життєвий шлях українських діячів культури та мистецтва ІІ пол. ХХ ст.

Адміністративний центр Обухівського краю свій перший музей відкрив у 1971 р. в приміщенні Обухівської школи №1, як літературний музей А. С. Малишка до перших роковин з дня його смерті, де навчався виданий поет. На відкриття приїхала велика група письменників та артистів на чолі з Дмитром Павличком, який і перерізав стрічку на дверях кімнати-музею від імені Спілки письменників України. І лише через 9 років музей отримав свідоцтво про найменування музею, а отже має офіційний статус та власний паспорт.

Обухівський районний краєзнавчий музей заснований 1984 р. за сприянням краєзнавців та істориків краю. Його директором до 1994 р. був В. В. Кулініч, а з 1994 р. і до своєї смерті у 2017 р. – Юрій Корнійович Домотенко. Саме його вважають фундатором районного краєзнавчого музею, адже будучи журналістом, краєзнавцем, художником і гончарем доклав не мало зусиль до створення експозицій музею, його популяризації і розвитку. Більше нього про Обухівський край не знав ніхто – написав понад два десятка книг, долучився до створення всіх діорам у музеї та створив його таким, який у 2006 р. отримав звання кращого краєзнавчого музею Київщини за рейтингом журналу “Музеї України”. Тому наразі обговорюється питання про присвоєння музею імені Ю. К. Домотенка.

Музей розмістився на 3-му поверсі будинку в центрі м. Обухова, що побудований у 1982 р. та займає 570 м² робочої площі. В 11 залах розміщена вся експозиція музею, що починається з “Оглядової” зали народногосподарського комплексу Обухівського району. Наступний, “Археологія”, представляє пам’ятки мезолітичного періоду та трипільської, підгірцівської, зарубинецької, черняхівської культур, а також матеріали давньоруської доби і литовського періоду. Решта залів – “Козаччина”; “Аграрний капіталізм” з діорамою в 30 м² “Обухівський ярмарок кінця ХІХ – поч. ХХ ст.”; “Громадянська війна”; “30-ті роки ХХ ст.”; “Велика Вітчизняна війна”; “Повоєнний період”; “Літературно-мистецька Обухівщина”; “Малишкова світлиця” та “Етнографія”.

Відділенням Обухівського краєзнавчого музею виступає краєзнавчий музей у Жуківцях, що був відкритий у 1984 р. завдяки невтомній праці Петра Семеновича Топчія (26.01.1930 – 4.12.2007). Краєзнавець, відмінник освіти, заслужений працівник культури України, директор школи, за його задумом на пагорбі побудована оригінальна споруда краєзнавчого музею, що охоплює всю історичну спадщину села в чотирьох залах. Дозвіл на будівництво музею П. С. Топчій здобув пройшовши всі владні інстанції і дійшовши до Москви.

Перший музей у м. Українка був відкритий 22 грудня 1980 р. Українським професійно-технічним училищем №2. Музей гідроенергетичного каскаду Дніпра у спеціально відведеній кімнаті гуртожитку навчального закладу, в якій були представлені документи, пов’язані з планом ГОЕЛРО, фотографії будівельників Дніпрогесу, стенди про Канівську ГЕС, про «Південтеплоенергомонтаж». Створював його В. М. Вознюк, який і став директором музею на громадських засадах.

На 70-80-ті роки ХХ ст. в Обухівському районі вже діяло кілька музеїв. Однак у ті часи по кількості музеїв Обухівщина усе ще відставала від сусіднього Кагарлицького району, у якому на 1977 р. працювало вже 10 музеїв.

Зі здобуттям незалежності – 90-ті роки для музеїв

На початку 90-х рр. музеї, як і вся країна, відчувають помітну кризу. Постало питання, що ж робити з музеями, які відображали історичні події відповідно до радянських ідеологічних настанов. Звісно на нові заклади коштів не вистачало, тому якщо вони й виникали, то часом дуже швидко зачинялися через брак підтримки.

Так у с. Халеп’ї перший музей був створений у 1992 р. Історик та директор  Національного історико-етнографічного заповідника “Переяслав” – М. І. Сікорський – відкрив ще одне відділення заповідника на території с. Халеп’я – музей Трипільської культури, на основі досліджень Т. Г. Мовші та її матеріалів. Підтримки функціонування музею не було, і його довелося зачинити у 1999 р., а вся експозиція по Дніпру була перевезена до Переяслав-Хмельницького, де пізніше в 2003 р. відкрився музей Трипільської культури.

Лише наприкінці 90-х рр. розпочалося відродження музейної справи. Так с. Германівка відкрила двері своїх перших музеїв, що діють досі. Велика кількість зібраних матеріалів дала поштовх для створення пересувних музейних експозицій у закладах та установах села. А в Германівській школі кожна кімната була оформлена як клас-музей: “Музей історії школи”, “Клас прикладного мистецтва”, “Мамин оберіг”, “Клас Виговського”, “Клас казки”, “Клас етнографії і літератури”, “Батьківщина – сонечко”, “Екологія і довкілля”, “Літератури рідного краю”, клас народних звичаїв і обрядів. Та “Козацька світлиця”, що досі діє як музей, хоча офіційного статусу не має. У ній зберігається атрибутика Германівської козацької сотні, відбуваються зустрічі козацької старшини з учнями.

Період “відродження” музейної справи Обухівщини

Після 2000 р. кількість музеїв стрімко збільшується, пік відкриття припадає на проміжок між 2006 – 2010 рр. Саме у цей період “відродження” вже існуючі музеї плідно займаються науковою діяльністю.

Серед нових музеїв були і приватні. Так,  на території Трипілля був створений та певний час функціонував перший приватний музей Трипільської культури – “Прадавня Арата-Україна”. На території музею розмістилася двохповерхова будівля з експозиційними залами, розписана різноманітною символікою на фасаді, поряд була побудована реконструкція двохповерхового трипільського житла, а також на подвір’ї по колу були розставленні сидячі антропоморфні жіночі фігури збільшеного розміру. Будівельні роботи під наглядом М.І. Городиського були зроблені вже на 2003 р., але фактичне відкриття відбулося в лютому 2006 р. чотирма засновниками – О. Поліщуком, В. Лазоренком, А. Гайдамакою та Ю. Шиловим. Експозиція сформувалася на базі приватної колекції одного з співзасновників та директора музею О. Поліщука та представляла більше 500 предметів. В 2012 р. В. Лазоренко без згоди співвласників продав свою частку В. Мельничуку, який не підтримував основну ідею музею, в цьому ж році музей був закритий для відвідування. За час існування цей музей прийнав близько  200 тисяч відвідувачів.

У 2005 р. Літвінова Валентина Іванівна, що з 1968 по 1972 рр. працювала у першому музеї с. Трипілля, намагалася створити краєзнавчий музей в кімнаті 2-го поверху міської дитячої школи мистецтв. Заручившись допомогою художниці Ткаченко Олени Віталіївни та мецената О. С. Пєрмякова, робота по заснуванню почалася. О. С. Пєрмяков надав кошти та провів ремонт в майбутній кімнаті-музеї, а О. В. Ткаченко  створила портрети гетьманів України, які побували у Трипільському замку та об’ємну археологічну карту Обухівського району.

У 2008 р. с. Перегонівка відкрила власний історико-краєзнавчий музей у відремонтованому приміщенні земської школи, спорудженої 1913 р. Матеріали на сільський краєзнавчий музей збиралися ще у 70-х рр. ХХ ст., коли учні Перегонівської восьмирічної школи почали операцію “Експонат”. Зібрали одяг, посуд, меблі, фотографії членів визвольного партизанського загону, що діяв на території Франції у період Другої світової війни, старовинні монети, записували народні пісні, планували зустріч з учасниками загону.

У с. Витачів 24 серпня 2008 р. в одній із кімнат оновленого клубу відкрили краєзнавчий музей. Представлені археологічні та історичні пам’ятки про давньоруські  городища Витачева і Святополча, а також новітню історію Витачева.

Восени 2009 року в с. Семенівка, з нагоди 65-річчя визволення України від нацистських загарбників, на Янівській горі було закладено меморіально-музейний комплекс “Янівська висота”. Висота в 185,7 м оборонної лінії військ стала свідком жорстоких кровопролитних боїв Другої світової війни.

Ініціювали створення меморіалу А. М. Шафаренко і радник голови районної ради О. І. Клименко.  Меморіально-краєзнавчий комплекс було урочисто відкрито 22 червня 2010 р. Територія комплексу становить 2 га. На території розміщено танк,  2 гармати, 2 бронетранспортери, споруджена каплиця, впорядковані могили двох невідомих солдат, стенд про ті події. До комплексу  ведуть сходи, по бокам яких стоять колони з розміщеною інформацією про  кількість людей, що загинули по кожному населеному пункту Обухівського району.

В найплідніший період відкриття музеїв на Обухівщині краєзнавчий музей створили також і с. Красна Слобідка на місці, де стояла церква в ім. Покрови Пресвятої Богородиці, закладена у 1728 р. У с. Перше Травня створювався музей села.

Загалом у районі було відкрито 16 нових музеїв. Однак за останні 7 років ця тенденція скоротилася у 2 рази.

Останнє десятиліття в житті музеїв

Почесний громадянин Українки Олександр Михайлович Корж створив приватний музей у власній квартирі після виходу на пенсію у 2012 р. “Заслужений вчитель України” та митець представив свої авторські роботи: картини маслом, кераміка, безліч писанок та виробів із глини.

З літа 2015 р. дві зали на 2-му поверсі приміщення їдальні Германівської гімназії стали музеєм меценатів, таким чином віддячивши меценатам краю за внесок в розвиток села. Встановлено велику кількість меморіальних дошок та пам’ятників і видано більше 10 книг про Германівку. Сприяв культурному збагаченню села Анатолій Миколайович Шафаренко.

При Трипільській ТЕС м. Українки у 2012 р. з’явився музей історії підприємства в адміністративному корпусі. Урочисте відкриття відбулося 24 грудня, на якому директор музею Петро Кравець розповів про планування експозиції, що поділиться на  відділи. Перший – історія створення підприємства; другий – присвячений людям, які залишили свій слід в історії Трипільської ТЕС; третій – краєзнавчий; четвертий – основні напрямки роботи та розвитку електростанції.

До Дня захисника України 14 жовтня 2017 р. в Обухові була відкрита музейна кімната “Війна нашими очима” присвячена війні на сході України. Першу екскурсію провели 24 жовтня учням 3-го класу школи №2, діти мали можливість приміряти та потримати експонати представлені в музеї. Екскурсії проходять безкоштовно за попереднім замовленням. Планується відкриття ще одного музею такого типу, але в м. Українка.

Переважно у районі діють шкільні музеї (у форматі кімнат-музеїв), загальна кількість яких досягає близько 20-ти, хоча офіційний статус мають лише 12. Частина з них присвячена відомим особистостям, які  народилися чи проживали на Обухівщині, та трагічним воєнним періодам у житті місцевого населення. Деякі з них досить давні.

Так в одній з найстаріших шкіл району діє музей-кімната присвячена в основному подіям Другої світової війни та сучасній війні на Сході. І хоча Витачівська ЗОШ І-ІІ ст. створила цей музей ще у 70-х рр. ХХ ст., але він так і не отримав офіційного визнання.

Історію краю відтворила Григорівська школа І-ІІІ ст., що після відбудови у 2001 р. відкрила двері своїм учням. З ініціативи директора школи Янківської Наталії Єгорівни та Олександра Міщенка у школі створили краєзнавчий музей, який розміщено у двох суміжних кімнатах, відкритий 6 листопада 2003 р.

Фактично його поділяють на два музеї: краєзнавчий та Другої світової війни. Ветеран війни і праці, поет, краєзнавець О. Й. Міщенко у 2013 р. відкрив ще й природничий музей в приміщенні школи. Для нього було зібрано близько 1000 експонатів за 3 роки, залучено велику кількість небайдужих до створення музею людей. Та нажаль, ці кімнати-музеї так і не отримали офіційний статус.

Музей освіти при Германівській гімназії відкрили ще 20 лютого 2003 р.

В с. Красному функціонує кімната-музей ім. Григорія Косинки при Красненській ЗОШ І-ІІ ст. В приміщенні сучасної школи, що була побудована в 1902 р. на кошти земства Київської губернії, здобував початкову освіту в 1906-1908 рр. письменник-новеліст Григорій Михайлович Стрілець (Косинка), який назвав Красненську школу “першим своїм університетом”.

Семенівка також має два пришкільних музеї: “Історії села” та фольклорно-етнографічний “Берегиня”, при якому діє фольклорний гурток “Дивоцвіт”. Музеї створені вчителями-ентузіастами Ніною Альбертівною Місевич і Петром Федоровичем Сушком, та заповнені тематичними експонатами. 

У 2007 р. у школі в одній з класних кімнат був відкритий музей присвячений заслуженій артистці Україні та уродженці с. Халеп’я – Т. І. Нещерет, що померла у січні того ж року. В 2008 р. було встановлено меморіальну дошку на приміщенні школи в її честь.

Від 2008 р. при Козинській ЗОШ І-ІІІ ст. працює музей літератури рідного краю, що офіційно зареєстрований з 20 грудня 2015 р. При музеї діє літературна студія.

Станом на 20 грудня 2015 р. статус музею отримав музей-світлиця українського побуту при школі в с. Підгірці, хоча крім нього Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст.  має музей освіти та кімнату Бойової слави.

При Старобезрадичівській ЗОШ І-ІІІ ст. діє музей побуту.

А в с. Великі Дмитровичі зареєстровано аж 2 музеї при місцевій школі – Музей історії Великодмировицької школи та музей-кімната Бойової слави.

При Трипільській ЗОШ І-ІІІ ст. сумісна кімната з кімнатою музею Бойової слави виконує роль музею-світлиці трипільського побуту з 1 березня 2011 р. та взята на облік з 20 грудня 2015 р. І хоча невеликого розміру (13,7 м²) повною мірою виконує свої поставленні цілі по освітньо-виховній роботі.

Становище сьогодні

Таким чином на на території Обухівського краю існує 44 музеї, але ця цифра не остаточна. Найбільше в районі історико-краєзнавчих музеїв, яких налічується вже 19,  з них 7 відкрито 2008 р. у приміщеннях місцевих клубів чи старих будівель. Велика кількість і меморіальних, їх 16. Є такі, що функціонують “за потребою”, інші так остаточно не змогли відкритися через відмову у фінансуванні.

Тим не менше станом на 2017 рік щільність музеїв в Обухівському районі разом з м. Обухів складає приблизно 6 на 10 тис. населення. Для порівняння аналогічні показники мають Нідерланди, що позиціонують себе як країна із найвищою щільністю музеїв у світі.

Музейні заклади у районі розміщенні нерівномірно. Приміром,  м. Обухів з населенням близько 33 тисяч має 4 музеї, а с. Германівка з населенням у менше ніж 2 тис. осіб має їх вже 8. Основна проблема полягає в тому, що про всі ці музеї майже ніхто не знає, про них є лише поодинокі згадки у районній газеті при відкритті. Немає також і загальної упорядкованої системи діяльності музеїв, оскільки більшість функціонує на громадських засадах, не зареєстровані, тому не відображаються в офіційній статистиці.

Якщо кількість відвідувачів на рік у музеях Нідерландів перевищує населення країни у 2-3 рази, то в Україні цей показник абсолютно протилежний і відвідувачів у 2-3 рази на рік менше, ніж населення країни.

Нині музеї розглядають не лише як культурно-освітні заклади примусового відвідування, як це було у радянські часи, але й місце проведення дозвілля та відпочинку. І вже на другому місці стоїть освітнє значення музеїв. Тому необхідно врахувати досвід зарубіжних музейних установ та намагатися впровадити його у нас, аби музеї не перетворилися на склади зі старожитностями, а продовжували відігравати своє основне призначення у вивченні, збереженні, експонуванні предметів історії та донесення цих знань до широкого загалу.

Джерела та література

1. Артюшенко О. В., Домотенко Ю. К. Синівською любов’ю. – К.: Задруга, 2008. – 198 с.

2. Артюшенко О. У світлиці музею-садиби Андрія Малишка // Обухівський край: газета. – 2015. –  №82. – С. 3.

3. Археологічна спадщина в музейних колекціях Київщини: вивчення та збереження // Матеріали Обласної наукової конференції Білоцерківського краєзнавчого музею 19 листопада 2010 р. – БЦ, 2011. – 95 с.

4. Буренко К. І. Трипілля в течії віків. – К.: Прес-КІТ, 2012. – 496 с.

5. Вакуленко Д. Джерело життя / Зоря Жовтня: газета. – 1980. – №62. – С. 2.

6. В Обухові відкрили музейну кімнату “Війна нашими очима” [Електронний ресурс] / Обухів Online. Оперативні новини міста. – Режим доступу: http://obukhiv.online/novyny/budni-obuhivskyh-shkolyariv-sportyvni-zmagannya-zanyattya-z-domedychnoyi-dopomogy-ta-vidvidyny-muzeyu-7170.html (дата звернення: 30.10.2017). – Назва з екрана.

7. Домотенко Ю. К., Скарбниця пам’яті. – 2012. – 32 с.

8. Домотенко Ю. К., Шафаренко А. М. Історико-культурологічний Атлас Малишкового краю / Туристичний довідник. – Обухів, 2008. – 96 с.

9. До 50-річчя творчості митця [Електронний ресурс] / Місто Українка. – Режим доступу: https://ukrainka.org/community/50-richchya-tvorchosti-mittsya.html (дата звернення: 30.10.2017). – Назва з екрана.

10. Закрили приватний музей трипільської культури [Електронний ресурс] /Історія // Українська правда / Історична правда. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2012/07/25/90614/ (дата звернення: 20.10.2017). – Назва з екрана.

11. Іван Франко у Халеп’ї // Обухівський край: газета. – 2009. – №51. – С. 2.

12. Історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля [Електронний ресурс] / Український національний портал. – Режим доступу: http://www.aratta-ukraine.com/sacred_ua.php?id=41 (дата звернення: 20.10.2017). – Назва з екрана.

13. Історія закладу освіти [Електронний ресурс] / Григорівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів. – Режим доступу: http://hryhorivka-obukh.edukit.kiev.ua (дата звернення: 28.10.2017). – Назва з екрана.

14. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область: в 26 т. / за ред. Ф. М. Рудича та ін. — К.: Гол. ред. УРЕ, 1971. – Т. 10 — 792 с.

15. Йосипенко Н. Для сільського музею / Зоря Жовтня: газета. – 1977. – №20. – С. 2.

16. Красненська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів [Електронний ресурс] / Відділ освіти Обухівської районної державної адміністрації Київської області. – Режим доступу: http://www.obukhivskyi-rvo.edukit.kiev.ua/znz_rajonu/krasnensjka_zosh_i-ii_st/ (дата звернення: 29.10.2017). – Назва з екрана.

17. Кузмюк О. Роль музеїв у культурному та соціально-економічному розвитку країни: зарубіжний досвід. Аналітична записка [Електронний ресурс] / Національний інститут стратегічних досліджень. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/270/ (дата звернення: 03.11.2017). – Назва з екрана.

18. Кузьміщева Н. Акумулюючи і дух людський, і боротьбу, і славу… або Про відкриття музею історії релігії в Германівці / Обухівський край: газета. – 2013. – №38. – С. 1-2.

19. Кузьміщева Н. Відкрито музей Вікентія Хвойки // Обухівський край: газета. – 2009. – №15. – С. 1.

20. Літературно-мистецькі Плюти [Електронний ресурс] / Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України – Режим доступу: http://csam.archives.gov.ua/ukr/literaturni_plyuti/ (дата звернення: 30.10.2017). – Назва з екрана.

21. Музей – віха між минулим і майбутнім [Електронний ресурс] / Центренерго. – Режим доступу: http://www.centrenergo.com/newsroom/news/item_101/ (дата звернення: 30.10.2017). – Назва з екрана.

22. Науковий архів Київського обласного археологічного музею (НА КОАМ), с. Трипілля, оп. 1, спр. 43,  49 арк.

23. НА КОАМ, с. Трипілля, оп. 1, спр. 57, 54 арк.

26. Овсієнко А. Народження музею / Зоря Жовтня: газета. – 1980. – №153. – С. 2.

27. Овсієнко О. Паспорт музею / Зоря Жовтня: газета. – 1980. – №138. – С. 2.

28. Олійник Є. І., Козин / Туристичний путівник. – Обухів, 2008. – 64 с.

29. Підгаєвський І. Витачівський вітряк з другого тисячоліття / Обухівський край: газета. – 2008. – №11. – С. 1-2.

30. Підгаєцький І. Шевченківський верстовий стовп у Жуківцях / Обухівський край: газета. – 2014. – №12 – С. 2.

31. Підгірцівська ЗОШ І-ІІІ ст. [Електронний ресурс] / Відділ освіти Обухівської районної державної адміністрації Київської області. – Режим доступу: http://www.obukhivskyi-rvo.edukit.kiev.ua/znz_rajonu/pidgircivsjka_zosh_i-iii_st/ (дата звернення: 29.10.2017). – Назва з екрана.

32. Cаченко І. Весна в Плютах / Зоря Жовтня: газета. – 1978. – №63. – С. 3.

33. Середа А. Н. Трипольский поход / Большая Советская Энциклопедия: в 30 т. /за ред. А. М. Прохорова – М.: Сов. энциклопедия, 1969—1978. – Электрон. аналог печ. изд.: режим доступа: http://bse.sci-lib.com/article112221.html (дата обращения: 18.10.17). – Название с экрана.

34. Ткаченко Л. По музеях Кагарличчини. Скарбниця пам’яті народної / Зоря Жовтня: газета. – 1977. – №15. – С. 2.

35. Хмельовський О. Музей-казка, яку треба читати серцем / Обухівський край: газета. – 2013. – №21. – С. 2.

36. Хмельовський О. Тут подих пам’яті живе / Обухівський край: газета. – 2016. – №75 – С. 2

37. Шафаренко А. М. Германівка від найдавніших часів до сьогодення. – Обухів: ПП «Янузь», 2003. – 509 с.

38. Шафаренко А. М. Германівка – мій вічний дивокрай. Історична спадщина Обухівського району. – Обухів: 2008. – 640 с.

Molotkova Antonina

Summary

At the first time there is conducted a comprehensive study of the history of the establishment of museum institutions in the Obukhiv district and its administrative center in Obukhiv. The article is covered an issue of the emergence of museums, their activities and their number in the 50s-60s, 70s-80s, 90s, the 20th century, 2000s and the period from 2010. There are revealed problems of the current state of the museum establishments in rural areas and deficiency of a unified register of cultural institutions. After all, in addition to officially registered and subordinated museums, there are a large number of institutions that operate on a voluntary basis or do not comply with all norms and are never recorded. Therefore, at present Obukhiv district has approximately 40 existing museums, but this number isn’t final and will require further research.