Древньоруські міста над Дніпром – Витичев, Халеп, Святополч

В Постанові КМУ від 3 вересня 2009 р. №928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до  Державного реєстру нерухомих пам’яток України» вказані пам’ятки археології в с. Халеп’я та с. Витачів як городища літописних міст ХІ-ХІІІ ст. – Халепа та Святополча. І якщо на пагорбі Витачева принаймні поставили пам’ятний знак, де знаходився древній Святополч, то про місце розташування Халепа і його існування на цій землі не знає інколи навіть місцеве населення.

Святополч

Городище древньоруського міста Святополч або ж Новгород-Святополч відоме досить давно. Про нього згадує в своїй книзі Л. І. Похилевич, вперше виданій в 1864 р.: «Из древностей Вытачевских в настоящее время остается только городище над Днепром опоясанное валом… Подле Вытачева стоял не существующий уже давно город Святополч».

Як відомо за літописами побудував місто князь Святополк в 1095 р. Жителі древньоруського міста Юр’єва тікали від половців до Києва, тому саме для них було наказано побудувати «город» на Витачівських пагорбах і назвати в честь князя.

Згадується місто і в Іпатіївському літописі в 1223 р., коли воно було повністю знищене навалою татаро-монгол, які розгромивши об’єднане військо руських князів біля р. Калка, переслідували рештки загонів і дійшли аж до Новгород-Святополча, все населення якого вийшло до них з хрестами.

Описує городище Святополча  й Володимир Антонович у 1895 р.: «В селе есть городище четыреугольное, обнесенное двойным валом и рвом 90 сажен в окружности»

В 1898 р. перші пробні розкопки цього городища проводить Вікентій Хвойка. Він виявляє велику кількість поховань в частині городища, що прилягає до Дніпра, які відносяться до християнської епохи. В іншій частині були виявлені сліди жител зі збереженими частинами глинобитних печей та знайдені предмети ХІІ-ХІІІ ст.: ручка від люстерка, прикрашена плетеним візантійським орнаментом; дві золоті сережки; срібні і бронзові виті браслети, буси і залізні сокири, списи, ножі, серпи і т. п. Микола Біляшівський  представляє їх як повну аналогію зі знахідками на городищі Княжа гора.

 

Лише через пів століття археологи повертаються до вивчення цієї археологічної пам’ятки. Павло Раппопорт, обстежуючи городища в районі Києва в 1950 р., досліджує і місцезнаходження древнього Святополча, зазначає три вали розділені двома ровами, які сильно розорані. Крім того городище, розміром 140 Х 60 м, з південного боку зсунулось, а кінець мису був зрізаний під час вибирання глини для цегельного заводу. Було закладено декілька розвідкових шурфів, які виявили поховання у східній частині городища та речовий матеріал, що відноситься до ХІІ-ХІІІ ст.
Витачів Раппопорт Святополч

В 1960 р. Канівська експедиція Інституту археології АН УРСР на чолі з В. Й. Довженком провела розвідку в зоні майбутнього водосховища Канівської ГЕС. Н. М. Шмаглій та О. А. Петровська досліджували ділянку від с. Трипілля до с. Балико-Щучинки, тому саме вони і зробили опис південного городища в с. Витачеві.

Розвідка зазначила задовільний стан збережених валів та рвів городища древньоруського Святополча та крім звичайних знахідок – окремі людські кістки.

В 1961 р. експедицією Інституту археології АН СРСР під керівництвом Бориса Рибакова були проведені попередні розкопки, невеликий загін досліджував Південне городище в с. Витачів під керівництвом С. А. Плетньової та Т. І. Макарової.

Були проведені розкопи загальною площею більш як 600 м2  для дослідження укріплень південного та північного схилу, а також споруд і культурного шару городища.

План Південного городища в с. Витачеві з нанесеними на ньому розкопами в 1961 р. Святополч

 

1 – башні;

2 – поховання;

3 – вогнища;

4 – зруби;

5 – рови та залишки дерев’яних укріплень;

6 – житло;

7 – сучасні окопи ( за С. А. Плетневою та Т. І. Макаровою)

Було виявлено, що укріплення не однотипні. Пологий південний схил укріплений не типово для слов’янського та руського воєнного будівництва ІХ-ХІІІ ст. – два рови, вздовж яких дерев’яні стіни з колод. Перший рів на відстані 8 м від городища мав ширину 3,5 м, а глибину – до 1,5 м, через 6,5 м знаходився другий нижній рів шириною в 6 м та глибиною – 2,5 м. За дослідженнями С. А. Плетньової такий вид укріплень використовували степові мешканці салтівської культури в VIII-IX ст. С. А. Плетньова висуває припущення, що нащадки «салтовців», які найбільше схильні до осілості та землеробства, заселили місто Юр’їв на Росі.

Північний схил укріплений абсолютно інакше. Були знайдені залишки зв’язаних разом зрубів довжиною – 1,6 – 1,8 м, та шириною – 2,5 м. Зруби були забиті сірувато-жовтим ґрунтом, в двох зрубах були вириті круглі ями (діаметром 1,3 м). В 22 м на захід були знайдені сліди зрубів і вал, насипаний по краю городища, що прилягав до зрубів з внутрішнього боку, досягаючи до його верху. Те ж саме простежувалось і в розкопі середньої частини городища, що знаходився за 32 м від другої ділянки. Але там помічені ще залишки частоколу, який запобігав осипанню вала всередину фортеці.

В укріплення північного схилу також входили вежі, дві з яких були виявлені експедицією. Перша, врізана на 0,5-0,6 м в схил материка нижньою частиною на північно-східному краю миса, розміром 1,6-1,8 м. Досліджено невелике напівземляне приміщення з підлогою без обмазки, в ніші західної стінки знаходилась піч, виявлені сліди підпор. Вежа виступала на 0,8 м за укріплення.

Залишки другої вежі знаходились на відстані 33 м від першої на гребені валу і піднімалась над ним на висоту не менше 2,5 – 3 м. Вона була прямокутна – 2 Х1,5 м, простежувалась дощата підлога. Вежі мали різні функції: перша – кутова, із неї велось спостереження, тому і виступала за укріплення; друга – відігравала оборонну роль. В них були жилі кімнати.

Культурний шар насичений знахідками, верхня частина якого (0,8-0,9 м) датується ХІІ-ХІІІ ст. Нижня частина – 0,4 м – відноситься до епохи бронзи. У верхній частині знайдений кухонний посуд, уламки скляних браслетів, два шиферні пряслиця, полив’яний посуд, уламки рифлених амфор ХІІ ст.

 

На площі 300 м2 на краю миса відкрито 49 поховань. Глибина знайдених захоронень – 0,3-0,9 м. Є одна братська та 7 одиничних могил з неповними скелетами, рештками розчленованих тіл, що були неглибоко та спішно закопані. Вчені, які досліджували поховання припускають, що це поховані захисники Святополча жителями сусідніх поселень після навали татаро-монгол в 1223 р. За знайденими речами кладовище датують ХІІІ ст.

 

 

В центрі городища також були знайдені сліди жилих споруд: житло розміром 2,75Х2 м з великою піччю (1,8Х1,4 м) та тимчасові сезонні приміщення типу літніх кухонь.

Таким чином, в 1961 р. були проведені розкопки, що дали найбільш повний матеріал для оцінки городища Новгород-Святополча, як одного з оборонних міст над Дніпром.

В 1989 р. цю археологічну пам’ятку досліджував Витачівський загін Дніпровської давньоруської експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом Н. В. Блажевич. Під час розкопок вивчено житлові, господарські та поховальні комплекси, а також зібрано значну колекцію: амфори, покришки, посуд, світильник, вудила, гачок, велика кількість цвяхів та ножів, наконечник дротика та стріл, замки, ключі, кільце кольчуги, шило, шип, скляні браслети, намистина, перстень, кам’яні прясла та кістяний ґудзик і т.п. Зазначено, що площа городища з посадом становить близько 80 тис. м2.

М. О. Горнікова та Д. П. Недопако технологічно дослідили 36 найбільш збережених і показових, щодо технологій, залізних речей з колекції Н. В. Блажевич. На основі отриманих результатів вони зазначають, що ковальські вироби переважно відковано з матеріалу невисокої якості та розглянуто можливі технології виконання оміднення на двох навісних замках та кількох ключах. Крім того, так як на городищі не було знайдено слідів залізнодобувних горнів, тільки криці, шлаки та ковальський інструмент, то припускають, що металургійні горна розміщували за межами городищ.

Витичев

На противагу Новгород-Святополчу, про існування городища древньоруського міста Витичев дізнались пізніше, хоча згадки про це місто відносять ще до Х ст., як про великий флот, де формувалась флотилія для подорожі до Візантії у праці імператора Констянтина Багрянородного «Про управління імперією». Витичев згадується також і в «Повісті минулих літ» у 1100 р., коли в ньому збирались Руські князі на з’їзді, скликаному Святополком Святославовичем та Володимиром Мономахом. Свою значимість місто почало втрачати з розбудовою сусіднього Треполя. Було знищене навалою татаро-монгол в 1240р.

Городище відкрили лише в кінці 50-х років ХХ ст. Так як розміщувалось на території села і частково було зайняте присадибними ділянками. Канівська експедиція відзначала хороший стан пам’ятки, збереглись вали та рови, його площа займає декілька площадок, а на поверхності зустрічається велика кількість культурних залишків епохи Київської Русі.

Експедиція Інституту археології АН СССР на чолі з Б. О. Рибаковим в 1961-1963 рр. проводила роботу на р. Стугні та поблизу її гирла в Витачеві, на центральне або ж північне городище якого і були зосередженні основні сили експедиції в 1961-1962 рр.

 

Комплекс городища складався з трьох частин, що нагадують форму слов’янської букви юс – ѫ : дитинець – права нижня частина, що впирається в дніпровські схили, розміром 160 Х 140 м; перший посад – з ліва від дитинця; другий посад – верхня частина букви, розміром 250 Х 250 м.  Комплекс оточений суцільним кільцем протяжністю 1100 м, частини мають власні окремі укріплення, а основна кількість знахідок відповідає матеріалам кінця Х – початку ХІ ст.

 

 

Б. О. Рибаков виділив найбільш цікаві на його думку об’єкти городища: ворота міста, складські приміщення, сховище, кріпосну стіну та дві вежі. Від воріт збереглась лише частина трьохярусної вежі, що стерегла в’їзд до міста з південної частини, не далеко від пристані. Знайдені неподалік воріт в східній частині посаду вздовж внутрішньої сторони стіни довгі, схожі на рови поглиблення були інтерпретовані як складські приміщення, так як були старанно вириті та прикривалися.

 

В східній частині городища зліва від в’їзду під час розкопок було знайдено велику кількість вогнищ в ямах з керамікою Х ст. Вони охарактеризовані, як «сховище для біженців» під час нападу печенігів. Кріпосна стіна слугувала укріпленням дитинця і складалась з широких та вузьких прямокутних зрубів довжиною 360 -450 см. В широких зрубах були приміщення для воїнів, а вузькі засипалися землею. В середині укріплення дитинця, яка біля схилу Дніпра (центральна ніжка букви ѫ) знайдена вежа, в якій виявлена величезна яйцевидна штучна пустота з вертикальним діаметром 197 см та поперечним 152 см. Це  – підземний резонатор, що дозволяв почути підкопи по двом лініям укріплень дитинця.

Залишки другої вежі були знайдені в північній частині дитинця в центрі площадки діаметром 50 м, частково вриті в землю, на округлому насипі висотою 3-4 м. Вежа мала форму куба зі стороною 460 см, з насипом більш як метра землі, верхній шар якого прожарений, а поверх  — 40 см спресованого попелу. Отже, мала призначення сигнальної вежі і навіть після руйнування на її місці розпалювали сигнальні вогні, які давали знати Києву про наближення небезпеки. Адже саме Витичев свого часу крім порту слугував ще й фортецею для захисту важливого броду до Перепетового поля.

Після таких ретельних розкопок Б. О. Рибакова дослідження на городищі майже не проводились, а на основній його частині розкинулось сучасне село Витачів, майже з ідентичною назвою. Городищу офіційно, навіть, не надано статусу пам’ятки археології.

Халеп

Давньоруське місто Халеп згадується в літописах не раз. Вперше в 1093 р. у «Повчанні дітям» Володимира Мономаха, як місце, де відбулась битва з половцями. Місто було зруйноване монголами у 1239 р. Городище Халепа відоме дослідникам з середини ХІХ ст., але вже тоді його частина обвалилась в Дніпро. Те ж саме зазначав й Антонович в кінці ХІХ ст. Пізніше, вже в 1925 р. М. О. Макаренко обстежив городище та зібрав кераміку давньоруського та литовського часу.

Канівська експедиція Інституту археології АН УРСР на чолі з В. Й. Довженком зазначила  місцерозташування городища древньоруського міста Халепа на високому правому березі Дніпра в північно-східній частині села, культурний шар якого простежувався протяжністю більш як 1,5 км. Простежувались залишки будівель, людські кістки та сліди вогнища. В 1971 р. Канівська слов’яноруська експедиція Інституту археології АН УРСР у складі В.Й. Довженка (начальника експедиції), А. І. Кубишева, О. М, Приходнюка, О. О. Парщиної, С. П. Пачкової та В. В. Чумаченка провела охоронні роботи в с. Халеп’ї на городищі, що складався з укріпленого дитинця площею близько 1,5 га та посаду площею понад 10 га на території села.

 

Схематичний план городища в с. Халеп’я (за О. М. Приходнюком, 1971 р.)
Основні роботи проводилися на території дитинця, де розміщувалась колгоспна комора. Дитинець займає відроги корінного берега Дніпра, з північного боку обмежений глибокою долиною, по якій протікає р. Сквирка, що впадає в Дніпро. Зі сходу – оточений глибоким яром, з напільного боку – укріплений валом (ледь помітним) та ровом, по якому проходить дорога.

Для дослідження було розчищено ділянки загальною площею 1225 м2. Під час розкопів відкрито частину давньоруської напівземлянки на глибині 0,5 — 0,6 м, з розміром збереженої частини 3,4Х2,2 м та залишками овальної печі. Зафіксовано три глинобитних вогнища, навколо яких місцями простежується глиняна підмазка, що свідчить про наземні житла, а також виявлені скупчення давньоруської кераміки.

На території посаду на захід від дитинця за 100 м, де спостерігалися знахідки давньоруського часу, в закладеному розкопі площею 5 Х 5 м біля урвища було виявлено прямокутну давньоруську напівземлянку з куполоподібною піччю діаметром 1,4 м та давньоруською керамікою ХІІ-ХІІІ ст., серед яких були і денця з клеймами, залізний ніж та кам’яні бруски.

Обстеження на городищі та посаді з боку Дніпра проводилися в 1993 р., зібрана ліпна та давньоруська кераміка. Експедиція в липні-серпні 2011 р. під керівництвом М. Ю. Відейка провела розвідку, були знайдені фрагменти кераміки часів Київської Русі.

 

Розвідка в липні 2017 р. виявила лише незначні фрагменти кераміки в берегових відшаруваннях на території імовірного посаду. Верхній шар ґрунту, на якому розміщувався дитинець, за даними Канівської експедиції, був знятий на глибину до 2-3 м та вивезений для створення підйомів під дачні угіддя в 80-х рр. ХХ ст. (за спогадами місцевих жителів). Крім того городище постійно підмивається водами Дніпра, руйнуючу його, а тому має незадовільний стан, хоч і має статус охоронюваної пам’ятки.

Сучасний вигляд на городище в с. Халеп’ї, досліджене в 1971 р. Супутникова карта. Червоним позначений схематичний план городища 1971 р.

 

На сьогодні городища згаданих літописних давньоруських міст Витачева, Халепа та Святополча в цілому мають досить незадовільний стан і хоча мають офіційний статус об’єктів культурної спадщини національного значення, під впливом природних умов та життєдіяльності людини в найближчому часі можуть стати лише згадкою в історії, як і самі міста. Свого часу вони були укріпленими містами, що контролювали торгівельний шлях по Дніпру та  захищали Київ від степовиків, тобто були частиною оборонної лінії південного кордону Київської Русі. Витичев та Новгород-Святополч захищали важливий брід на шляху до Перепетового поля, а сигнальна вежа Витичева могла оповістити Київ про небезпеку з боку Зарубського броду за 10-15 хв. Та й городище Халепа зазначене В. Й. Довженком як залишки феодального замку. 

Автор: Молоткова А. О. 

 

 

Follow by Email
Facebook
Google+
http://koam.com.ua/drevnoruski-mista-nad-dniprom-vitichev-halep-svyatopolch">
Twitter
Instagram