В історії кожного народу і кожної держави є події, які постійно оточені атмосферою вдячної пам’яті нащадків. Якщо брати тільки військову історію, то видно, що кожен народ в своїй історії має битву, якою неймовірно гордиться. Тому й вивчається історія цих битв у школах, пишуться про неї книги, знімаються фільми.
І тільки в умовах колоніального стану країни така традиція порушується, бо загарбники прагнуть стерти ці славні події з пам’яті поневоленого народу, для гальмування процесу національного відродження, боротьби за незалежність.
Класичним прикладом цьому є історія Конотопської битви. У ході якої, козацьке військо на чолі із гетьманом І.Виговським вщент розгромило московське. Пізніше, коли Україна втратила свою незалежність і стала частиною Московської держави, ця битва не вписувалась у погляди на історичне минуле, яке відповідало б інтересам загарбників. Вона руйнувала міф про споконвічну дружбу між російським та українським народами, міф про одностайність українців у підтримці Переяславської ради 1654 р та «воссоєдінєние» з Москвою.
Також згадка про цю битву була надто болючою для імперської свідомості і тому згадувалась або мимохідь, або вороже з фальсифікаціями. Історикам не давали змоги опрацьовувати цю тему. Тому і нині ми не маємо не те що монографії, але й достатньо повної наукової статті, присвяченої історії Конотопської битви. Неможливо було проводити повноцінний науковий пошук джерел з історії битви та публікувати їх, що значно утруднює завдання сучасним дослідникам.
Перш ніж вести мову безпосередньо про Конотопську битву, треба стисло охарактеризувати історичні умови, котрі її спричинили. Після смерті Б. Хмельницького, гетьманом козаки поставили І.Виговського, що був гідним учнем померлого Богдана.
З самого початку, після укладання договору 1654 р, Московський уряд ішов «своїм путьом», розглядаючи його як тимчасовий і прагнув змінити на свою користь та перетворити Україну на свою колонію. Тут Москва вирішила скористатися ситуацією і розгорнути наступ на державність України, її суверенітет і автономний устрій.
Цар не визнав обрання Виговського, мотивуючи це поправкою до договору 1654 р, яку однобічно і висунула Москва (Потрібно було спочатку отримати спеціальний дозвіл царя на обрання гетьмана і провести його у присутності царського представника). Тож Виговського на гетьманство обирали тричі і лише 7 лютого 1658 року, за присутності окольничого Богдана Хітрова, він був остаточно затверджений.
Також московський уряд підбурив підняти заколот проти гетьмана кошового отамана Якова Барабаша і полтавського полковника Мартина Пушкаря. Це призвело до збройного протистояння між військами на чолі з гетьманом і заколотниками під Полтавою, де бунтівники були розбиті, Пушкар загинув, а Барабаша повісили.
Це стало початком кривавої братовбивчої війни, викликаної боротьбою за гетьманську владу. Почався розпад збройних сил України, порушилась їх могутня монолітність. Вперше протягом національно – визвольної війни козаки воювали один проти одного.
Така обстановка на Україні певною мірою була наслідком підступної двоєдушної політики Москви, яка розпалювала ворожнечу і використовувала ситуацію на свою користь.
Гетьман приймає рішення розірвати союз з Москвою, його підтримала більшість козацьких полковників з полками, а також генеральна старшина. Виговський зі старшиною виступили з міжнародним маніфестом, пояснюючи причини, що призвели до повного розриву і війни з Москвою. Відновив союз з кримським ханом, а також 18 вересня 1658 р підписав Гадяцький трактат з Річчю Посполитою.
Цар направляє до України велике 100 тисячне військо на чолі із князем Олексієм Трубецьким для вирішення виниклих проблем. 16 квітня 1659 р той з частиною війська підійшов до Конотопа, при чому до нього долучився противник гетьмана І. Безпалий. 21 квітня приспіла решта війська під командуванням Г. Ромадановського, С. Львова та Ф. Куракіна. Розпочалася облога Конотопа (майже 70 днів ) стіни якого мужньо боронили 4 тисячі козаків та місцеві жителі, на чолі з Григорієм Гуляницьким.
Успішна оборона Конотопа дала змогу Виговському виграти час і зібрати досить велике військо ( 60 тисяч). Добився гетьман і того, що сам хан із 40 тисячною ордою вирушив йому на допомогу. Як тільки війська гетьмана і хана підійшли до Конотопа, події стали розвиватися набагато швидше. Союзники дали взаємну присягу на вірність в бою і вирушили на спільного ворога.
24 червня під Шаповалівкою Виговський розбив значний ворожий роз’їзд. 29 червня Виговський підійшов до Соснівської переправи і вдарив на 15 тисячний московський загін, який боронив її. Драгуни українського війська відтиснули ворога, а кіннота переправившись через міст, почала громити його. ( Орда залишалася за Соснівкою – річкою в секреті від ворога). Побачивши нечисленне українське військо, князь Пожарський приспів на допомогу своїм 15 тисячам. Виговський умисно став відступати, а Пожарський з основними силами московського війська (друга, менша частина залишилася під стінами Конотопа) погнався за козаками. Настав момент, коли одна частина його війська вже вискочила мостом на протилежний берег, друга ще готувалась переправиться.
Саме у цей момент розлилася ріка, яку встигли загатити люди Виговського, котрі на додачу зруйнували міст і це унеможливлювало його використання. Важка московська кіннота застрягла в багнистих місцях ріки, «справжніх конотопах». В цей час козацьке військо розвернулося на 180 градусів і перейшло у контратаку, вдарили козаки із засідок, примчала поділена на дві частини орда. Взята в кільце ворожа армія опинилася у безнадійному становищі і танула на очах від вогню і шабель, тонучи у воді … Повторився сценарій Зборівської битви 1649 р, тільки зі ще тяжчими наслідками противників українського війська. Тим кіннотникам Пожарського, котрим вдалося вирватись із кільця, довелося відбиватись аж до стін Конотопа від напосідаючих козаків та ординців. Густо трупом було вкрите величезне поле, і мало кому з московітів удалося дістатись свого табору. Пізно увечері перед очима наступаючих союзників московське військо стало відходити з – під Конотопа. Побачивши, як розгортаються події, на нього вдарив з міста Гуляницький зі своїми козаками, захопив частину артилерії, обозу, знищивши чимало ворогів. У цей час Виговський, який підійшов упритул до ворожого табору, звелів своєму війську окопатися, щоб попередити можливу атаку і це зроблено було вчасно. Бій під стінами Конотопа був дуже жорстким. Сам Виговський, що керував битвою, трохи не загинув. Московське військо не витримало і стало відступати табором до Путивля, відбиваючись протягом наступного дня від козаків і татар. Якби підійшла сподівана іноземна наймана піхота, яку польський король обіцяв прислати Виговському, навряд чи вдалося комусь сховатися за стінами Путивля. Але й так результати битви були вражаючими. Українська армія втратила загиблими 4 тис. козаків, орда 6 тис., а московська – від 40 до 50 тис., хоч деякі джерела подають більшу цифру. Було взято в полон князя Пожарського (якого хан наказав стратити), князя Ляпунова, двох Бутурліних, ще ряд воєначальників, кілька тисяч солдатів і офіцерів. Особливо багато загинуло ворожого війська на переправі.
Звістка про перемогу пронеслася по всій Україні. За кордоном були видані навіть спеціальні брошури, де було видрукувано листа Виговського про Конотопську битву. Донеслася вість і до Москви… образно про це написав російський історик ХІХ ст. С.Н. Соловйов: « цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 – 55 рр., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести у поле такого блискучого війська. В жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу і жах напав на Москву. Удар був тим тяжчий, що був несподіваний!.. Трубецькой, на котрого поклали найбільші надії, муж на війні щасливий і ворогам страшний, утратив таке величезне військо! Після здобуття стількох міст, після здобуття литовської столиці царська Москва тепер затремтіла за свою власну безпеку: з наказу царя люди всіх станів поспішили на земляні роботи з укріплення Москви. Сам цар з боярами раз – у – раз приходив дивитися на ці роботи. Мешканці околиць зі своїми родинами й майном наповнили Москву, пішла чутка, що цар виїздить на Волгу, за Ярославль».
Після Конотопської битви Виговський швидко очистив від ворогів Ромни, Лохвицю та інші міста Посулля і подумував уже про повторення походу Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву. Однак його грандіозна перемога не призвела до виграшу у війні і основною причиною цьому був розкол українського суспільства, різні групи якого по – різному бачили незалежну Україну, по – різному бачили її устрій, внутрішню і зовнішню політику і для досягнення свого не зупинялися перед застосуванням зброї.
Ця битва залишилась змарнованим шансом і чи не найхарактернішим прикладом виграної битви та програної війни.
Попереду була чорна рада у Германівці, після якої Виговський позбувся гетьманської булави…
Використані матеріали :
Стаття доктора історичних наук, професора Юрія Мицика «Конотопська битва 1659 року»
Автор: Грянка Тетяня Іванівна