Народився 28 лютого 1922 року в с. Германівка у родині робітників артілі інвалідів. У 1932 році переїхав у Київ до батька. Після закінчення школи у 1939 році поступив на філологічний факультет Київського університету.
З 1941 по 1945 роки знаходився на фронтах: Карельському, Ленінградському і Українському. Був командиром розвідки 134 окремого мінометного полку, потім 705 винищувального протитанкового. Двічі поранений, контужений.
Після демобілізації кавалер ордена Червоної Зірки, багатьох інших нагород поновив навчання в університеті, який закінчив у 1948 році. Цього ж року вступив до аспірантури при інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР. Кандидат філологічних наук. Працював старшим науковим співробітником інституту літератури.
З 1957 по 1959 роки працював заступником головного редактора журналу «Радянське літературознавство».
Досліджував українську літературу ХХ ст., зокрема творчість А.Малишка, О.Копиленка, А.Головка, О.Гончара, П.Тичини, І.Драча та інших. Вивчав міжслов’янські літературні зв’язки, розвиток української літератури в контексті світової культури.
Виступ Л. Коваленка 
О. Гончар, Марцела та Вацлав Жидліцькі і Л. Коваленко
Друкуватись почав з 1949 року / дослідження, огляди, статті у пресі з питань радянської літератури, розділи в «Історії української літератури»/ т.2 – 1957 р.//, «Історії Києва»/т.2 – 1960 1964 рр./, «Братерство народів – братерство культур»/1960 р./, «Історії Української радянської літератури» /1964 р./, «Київ» /1968 р./
Окремими виданнями вийшли літературно-критичні праці: «Владимир Попов» – літературно-критичний нарис /російською мовою/ – 1951 р., «Поет Андрій Малишко» – 1957 р., «Андрій Головко» – 1958 р., «Долаючи відстані й країни» – 1968 р.
За книги «Мовами світу» (1984), «Статті та нариси» (1987) удостоєний премії ім. О.І.Білецького (1988) – посмертно.
Також після його смерті був опубліковано «Фронтовий щоденник» (1986).
У 2008 році вийшла книга Л.Коваленка «Ми – люди майбутнього, ми – не минулі: Статті, щоденники, спогади, листи».
Був одружений з Ніною Луківною Калениченко, українським літературознавцем, доктором філологічних наук, співробітником Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка Академії наук УРСР. Мали дочку Оксану.
Мешкав Леонід Миколайович у будинку письменників Роліт, де йому встановлено пам’ятну дошку, також меморіальна дошка відкрита на приміщенні Германівської ЗОШ у рідному селі митця.
Помер Леонід Миколайович 10 липня 1983 року.
Автор: Грянка Т. І.