Історія музею

Ще у далекому 1933 р. до обласного комітету ЛКСМУ була надіслана доповідна від Київського обласного інспектора охорони пам’яток культури Костянтина Антиповича з ідеєю організації в с. Трипіллі історико-революційного заповідника присвяченого подіям 1919 р. Саме у 1919 р. Трипілля стало столицею самопроголошеної Трипільської республіки на чолі з отаманом Зеленим (Данило Терпило), корінним трипільцем, якого радянська влада оголосила бандитом і намагалась якнайгірше представити його дії в тогочасних селянських повстаннях, що охопили Київщину.

А от фундатором першого музею став місцевий учитель історії, краєзнавець-ентузіаст – Семен Омельченко. І хоча він не був корінним трипільцем та захопився вивченням історії краю, що став рідним. Тому у 1958 р. створив виставку, присвячена історії комсомолу Київщини. На її основі 1959 р. і відкрили перший музей у с. Трипіллі, який став філіалом Київського державного історичного музею. Старе приміщення школи віддали під музей, яке попри невеликі розміри мало 4 зали, що представляли історію громадянської і Другої світової війни, історію відбудови Трипілля у післявоєнні роки та комсомолу Київщини. Кожен рік музей приймав майже 20 тис. відвідувачів, крім того матеріалів для нього ставало все більше і вони просто не вміщувались. Вирішили розширити музей та збудувати нове приміщення.

Перший зал розповідав про події 1905-1920-х рр.; другий – про перші п’ятирічки і життя радянського письменника Миколи Островського; третій – події Другої світової війни; четвертий – про післявоєнну відбудови.

Вже на третій рік діяльності музей прийняв свого 100-тисячного відвідувача. А в черзі на відвідування стояли автобуси, інколи й пароплави. 

З 1991 р. для музею починаються складні часи. Україна стає незалежною, тому музей “Комсомольської слави” стає “більмом на оці” для нової політики країни. Постало питання про ліквідацію чи перепрофілювання музею. Адміністрацію школи-інтернату, будівля якої знаходилась поряд, цілком влаштовувало приміщення, яке могло стати ще одним корпусом школи. В боротьбі за будівлю перемога дісталась музею, за нього вступився український письменник Володимир Дрозд.

Створити Обласний археологічний музей доручили центру охорони пам’яток історії, археології та мистецтва. Робота лягла на плечі Павла Покаса – директора центру. За декілька місяців він розробив план першого залу, придбав для нього археологічні пам’ятки, розмістив експозицію і в травні 1996 р. вже міг вприймати відвідувачів у ньому. Навіть, розробив “Путівник по археології Київської області”. На жаль, його передчасна смерть призупинила роботу і про музей знову забуло керівництво.

Зміни починаються у 2000 р., коли з нагоди 150 річниці з дня народження видатного вченого-археолога Вікентія Хвойки тодішній Президент України Леонід Кучма підписав розпорядження про увічнення пам’яті Хвойки та встановлення йому погруддя біля приміщення Київського обласного археологічного музею в с. Трипілля.

Київська обласна державна адміністрація виділила необхідні кошти і з 26 жовтня 2001 р. в музеї розпочалися ремонтно-будівельні роботи.

Утім зовнішні зміни музею – це лише вершина айсбергу. Адже паралельно з цим музей розпочав активну наукову роботу. За підтримки Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (УНК МТП) співробітники музею провели археологічні розвідки та розкопки в селах Щербанівка, Долина та Трипілля. На початку 2003 р. Комітет передав до бібліотеки музею підбірку науково-популярної та історичної літератури. У музеї активно проходять конференції, виставки та розвідки. Співробітники музею ведуть роботу по вивченню та висвітленню історії Київської області.