Трипілля (село Обухівського району , Київської області) сучасники, як правило, ототожнюють з трипільською археологічною культурою, про яку світ дізнався завдяки Вікентію Хвойці. Сторінки давньої історії Трипілля та околиць відкриті завдяки його археологічним дослідженням наприкінці ХІХ століття. А на початку ХХ ст. старе містечко поділилося своїм іменем з творінням наших далеких предків.
За минулі тисячоліття багато бачили Трипільські кручі.
Про те, що місто виникло у ХІ ст., свідчать археологічні знахідки на Посадовій горі. А перша літописна згадка про Треполь пов’язана з битвою, що сталася 26 травня 1093 р. між великим князем київським Святополком Ізяславичем та половцями.
У другій половині ХІІ ст. Треполь був центром невеличкого князівського уділу (у 1671 – 67 рр. князював Володимир Мстиславович, а з 1176 р. – його син Мстислав). Під час монголо-татарської навали 1240 р. зазнав великого спустошення.
У литовські часи (ХІV ст.) поселення поступово відроджується, на місці давньоруських укріплень з’являються нові. Містечками і селами володіють бояри. У другій половині ХVст. в результаті війни Великого князівства Литовського з Великим князівством Московським багато сіл і містечок у київській землі були зруйновані, а їх господарі загинули у війнах. Серед землевласників, відомих за документами ХVI-XVII ст., майже нема таких, які б тримали землі ще з ХІV – XVст.
Відомо, що протягом усього XVIст. Трипілля незмінно перебувало у власності київських зем’ян Дідовичів (Дідковичів).
18 березня 1500 р. у містечка Трипілля з’явився новий господар: зем’янин Данило Дідкович (Дідович), який отримав його з навколишніми землями у спадкове володіння від Великого князя Литовського Олександра Ягелона (який водночас був і польським королем). У Трипіллі в той час, після татарського спустошення, було лише сім дворів, які несли службу на київський замок та сплачували на користь воєводи на рік по 2 лисиці та 5 возів сіна. Данило вірно служив князю і королю, за що був винагороджений і іншими володіннями.
Коріння цього роду, вірогідно, сягають часів Русі. Про це свідчить перелік імен предків у пом’янику, поданому до Києво-Печерського монастиря у першій чверті ХVI ст. Їх там перелічено 460, 270 – чоловічих, решта – жіночі. Якщо перерахувати покоління, то виходить, що Дідковичі (Дідовичі) вели свій родовід щонайменше з ХІ ст., тобто з часів заснування Треполя. Серед цих імен є навіть чотири імені ченців-чорноризців, найвідоміше з яких – Нестор. Вважають, що це міг бути той самий Нестор-літописець.
В 1540-х роках Дідовичі своє родове ім’я доповнили прізвищем «Трипольські».
Заможний землевласник оженився вдруге на дочці пронського князя Юрія Дмитровича. Від цього шлюбу народився лише один син – на ім’я Василь. Хоча у писемних згадках фігурують два Данилових сини: Василь і Федір (очевидно, від першого шлюбу). Перший власник Трипілля швидко помер у 1519 році, володіння перейшли до малолітнього Василя. Але Трипілля захоплює київський воєвода. Василю Трипольському довелось докласти зусиль, аби повернути до родини Трипілля. Для цього знадобилося втручання короля Сигізмунда Августа, який 1542 р. підтвердив право власності пана Василя на маєтність Трипілля.
Відомо, що Федір Трипольський мав герб, відомий за відбитком печатки під документом 1515 р., який за описом нагадував літеру «Т».
З часом герб Трипільських зазнав змін і отримав вигляд поширеного у Польщі гербу «Гоздава» – на червоному полі пов’язанім золотим перснем дві срібні лілеї (одна повернута догори, інша донизу). Герб «Гоздава» починаючи з 1550 р. використовували понад дві сотні шляхетських родин Білорусі, України, Литви і Польщі, в тому числі і родина Дідовичів-Трипольських.
Василь Трипольський прожив довге життя і помер у 1599 р. ( за одними даними), а за архівними джерелами Києва і Кракова Василь помер значно раніше(в середині 1560-х рр.), залишивши по собі чималий спадок своїм дітям. У нього було п’ятеро синів (Федір старший, Гапон, Михайло, Ждан, Федір молодший) , які того ж року ділили поміж собою батьківський спадок. 13 червня 1568 р. король Зигмунт Август підтвердив право власності синам Василя Дідовича на Трипілля.
Нащадки Василя Дідовича самостійно у 1580 р. виступили ініціаторами надання Трипіллю привілею на магдебурзьке право.
Нагадаємо, що Магдебурзьке право закріплювало право міських станів – купців, міщан, ремісників, встановлювало порядок обрання і функції органів самоврядування, регулювало торгівлю, опіку, успадкування, визначало покарання за окремі види злочинів.
Назва права походить від саксонського міста Магдебург, хартія якого на самоврядування була зразком для одержання привілеїв такого роду.
В архівах Кракова виявлено оригінал привілею на магдебурзьке право на Трипілля. Цей документ дозволяє пролити світло на деякі невідомі факти з історії поселення.
Знайдений документ – унікальна знахідка, він дивом дійшов до нашого часу, зважаючи на масові втрати архівів українських міст. На відміну від більшості тогочасних документів, вписаних до книг королівської канцелярії, даний привілей написаний не латиною чи польською мовою, а кирилицею, мабуть, на прохання власників Трипілля. Документ нині зберігається у Державному архіві Польщі, в місті Краків, у фонді «архів князів Сангушків», має задовільний стан збереження.
Привілей датується імовірно 23 вересня 1580 року і був виданий в обозі під містом Великі Луки, яке за місяць до того здобули королівські війська і реєстрові козаки.
З огляду на прикордонний статус Київського воєводства, однією з найважливіших функцій міст регіону була оборонна. В ті часи була потреба захисту від частих нападів татарських загонів, а також загроза з боку Московської держави. Королівська влада була зацікавлена в колонізації нових земель, але не мала достатньо коштів на будівництво оборонних споруд, тому всіляко заохочувала місцеву владу. Тому нові міста розпочинали з будівництва замку. На початку привілею для містечка Трипілля теж зазначалося про цю обставину, зокрема те, що шляхтичі Трипольські збиралися своїм коштом побудувати замок.
Тут слід зауважити, що будувати їм довелось не на голому місці. До нас дійшла згадка за 1320 рік, що в містечку Треполь вже стояла литовська залога. Тут була ще невелика фортеця, яка відбудовувалась на місці давньоруського городища міста Треполь. Це було пов’язане з вигідним топографічним розміщенням давньоруської фортифікації, яка в XV – XVI ст. була розширена і зміцнена.
При появі вогнепальної зброї у XVI-XVII ст., тобто за часів Дідовичів-Трипольських, з’явилися земляні бастіони і редути, які мали форму багатокутника. Фортечні рови двома лініями з усіх сторін (крім північної, що виходила до Дніпра) обрамляли бастіонний замок. Фортеця була збудована в стилі староіталійської фортифікації.
Трипільський замок не втрачав стратегічного значення від княжої доби до Хмельниччини і далі: біля нього знаходився відомий брід і він був південно-східним форпостом на підступах до Києва. Тому всі державці Трипілля укріплювали фортецю.
Які ж права надавалися Дідовичам-Трипольським магдебурзьким правом?
– вони мали право заселяти містечка вільними людьми, ремісниками та прибульцями з різних місць;
– самостійно обирали модель управління містом, судочинство, порядок і організацію міського життя;
– самі встановлювали терміни проведення щорічних ярмарків та щотижневих торгів;
– місцевим жителям надавалося право на вільне шинкування спиртними напоями без сплати податку.
У документі не йшлося про будівництво характерних споруд – ратуші, «постригальні», міської лазні, крамниць, тощо. Можна припустити, що це залежало від волі власників.
Надання магдебурзького привілею, безумовно, прискорило соціально- економічний розвиток містечка і всієї волості. Розбудовуючи Трипілля і замок як свою резиденцію, Дідовичі-Трипольські напевно прагнули дорівнятися до заможнішої і більш титулованої знаті. На кінець ХVIст. кордони Трипільської волості збільшилися у кілька разів! Це могло викликати неприховану заздрість і роздратування у могутніх сусідів – князів Острозьких. Упродовж 1591-1595рр. власники Трипілля вели судову тяганину з київським воєводою, князем Острозьким, тодішнім власником містечка Обухів.
Неспокійні сусіди були постійною проблемою власників Трипілля . Спочатку – козаки, які від короля Стефана Баторія отримали у володіння містечко Трахтемирів. А згодом – напади татар, далі козацькі повстання та наїзди перетворили Трипілля та його околиці на пустку, з якої спадкоємцям не вистачало прибутків навіть на те, щоб сплатити податки київському воєводі. Через це, траплялося, на їх майно накладали арешт і намагалися відібрати у казну. Не минули їх і численні родинні сварки. Виснажливі тяжби і «наїзди» призвели до того, що 1627р. Никодим і Парфен Федорович Трипольські продали Трипільщину освєнцимському каштелянові Анджею Зборовському, а той року 1634-го перепродав ії київському підстолію Максиміліану Бжозовському. Тоді власницькій Трипільщині належало: в Трипіллі 144 двори («дими»), в Германівці – 36, Усачівці й Матяшівці – 62, Долині – 21, Деремезні – 12.
Розпродавши усі частини Трипільської волості, нащадки Дідовичів-Трипольських осіли в Овруцькому повіті, де на той час їм належало кілька сіл. Але і там їх спіткали родинні чвари та сусідські конфлікти.
Серед шляхетських родів, похованих на монастирському цвинтарі у Межигірї, до межигірського синодика №2 внесені імена Трипольських: Антонія, Максима, Григорія, Марка, Олександра, Андрія.
Отже, впродовж ХVІ – першої половини ХVІІ ст. відбулися значні зміни в історії Трипілля: завдяки активній діяльності його власників з невеличкого села воно перетворилося на містечко з магдебурзьким правом, із замком і волостю. Дідовичі-Трипольські належали до давнього місцевого панського роду, володіли цим поселенням від початку ХVIcт. Усі представники роду на час володіння Трипіллям залишались православними. Проте вони не виявляли активної політичної діяльності і не обиралися на земські уряди(за винятком Федора Васильовича (старшого), якого обирали послом на сейм 1572р. і депутатом до Люблінського трибуналу 1592). Життєві обставини змусили шляхтичів Трипольських розпродати свої маєтки на Київщині і осісти на Овруччині (як виявилось згодом, це було завбачливо – невдовзі вибухнула козацька революція середини ХVIIcт.).
В Овруцькому повіті родина Трипольських пустила міцні корені: її представники проживали тут упродовж кінця ХVI – ХІХст., деякі з них займали уряди в органах місцевої влади.
У 1649р.тодішні власники Трипілля – родина Бжозовських – переїхали на Волинь. У містечку розташувалася козацька сотня. Воно назавжди втратило статус міста з магдебурзьким правом. Замок перетворився на руїни.
Нині майже вся площа колишніх замкових укріплень зайнята садибами села. Це негативно впливає на збереженість культурного шару давнього городища і ускладнює його вивчення археологами, а про литовсько-польську добу Трипілля нагадують лише нечисленні артефакти у місцевому музеї.
Джерела та література:
1. Білоус Н. Містечко Трипілля та його власники Дідовичі Трипольські у XVI-першій половині XVIIстоліття: невідомі сторінки історії. https://obukhiv.info/news/mistechko-tripillya-ta-iogo-vlasniki-didovichi-tripolski-u-xvi-pershii-polovini-xvii-st-nevidomi-storinki-istorii/ – Київ, 2020;
2. Буренко К.Трипілля в течії віків. – Київ, 2012;
3. Домотенко Ю. К. Преславне містечко Трипілля на Київщині. – Київ, 2006.
Автор: Дмитренко І. Й.