Після поширення нової релігії давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушняк.
Народ має свої уявлення про це свято. У цей день Іван Хреститель освятив воду та прогнав злі сили. Народ дав святу свої, так би мовити, неофіційні назви: Іван травник, Іван чаклун та ін. Загалом це дуже давнє язичницьке свято, яке було певною мірою переосмислене після запровадження християнства на Русі.
За народним звичаєм цього дня молодь зі співами й жартами прямує до річки, розкладає вогнища й танцює навколо них. Багато таємниць обіцяє розкрити ніч на Івана Купала. Ось які «правила» передбачає свято.
Від цього дня можна вже купатися в річках і озерах, вода вже достатньо прогрілася. Це свято – одне з найулюбленіших свят молоді. За народними уявленнями, цього дня сонце має особливу життєдайну силу, а після сходу сонця вода набуває чудодійних властивостей, оскільки воно у воді викупалось. Тому вважається, що надзвичайно корисно викупатися вночі перед Купалом або рано-вранці в річці чи навіть у росі – це додає здоров’я та краси. Ця вода, на переконання знахарів, ще й лікує від уроків, змиває біль, невдачі, непорозуміння – весь негатив, який накопичився в людській душі.
Свято припадає на найкоротшу ніч протягом року. Спати в цю ніч у жодному разі не можна, тому що відбувається шабаш відьом, чортів, русалок та іншої нечистої сили. Щоб уберегтися від шкідливих витівок нечисті, слід по дому розкласти полин та гілочки осики, які наділяються магічними властивостями. До речі за народними повір’ями будь-яка рослина цієї ночі набуває чарівних якостей, саме тому знахарі збирали в цей період цілющі трави – «святоянське зілля». Купальські вінки захищають оселю й усіх, хто в ній мешкає, від злих сил. Саме тому вони вішаються десь у хаті або в господарських будівлях.
Рівно опівночі розпускається вогненна квітка папороті. Вважається, що той, хто цю квітку побачить, знайде старовинний скарб, а той, хто її зірве, почне розуміти мову тварин і птахів. Старі люди кажуть, що зірвати цю квітку майже неможливо – таке нетривале її життя, але якщо це вдасться, то слід підкинути її в повітря – вона впаде прямо на те місце, де закопаний скарб. Можливо, ця легенда виникла тому, що ніхто ніколи не бачив квітку папороті, а це зумовило наділення рослини загадковими властивостями. Але папороть – спорова рослина.
Ось який «механізм» здобуття квітки папороті. Заздалегідь, до дня Івана Купала, треба відшукати серед лісу папороть. У ніч на передодні свята слід прийти на це місце зі скатертю та свяченим ножем. Скатерть має бути та, на якій господиня святила паски на Великдень. Ножем треба намалювати на землі коло навкруг рослини, сісти в цьому колі, побризкати папороть свяченою водою. Тепер саме час для молитви. Людина, яка зважилася на таку пригоду, повинна мати міцні нерви, оскільки нечистий обов’язково спробує завадити здобути чарівну квітку: він буде кидати гілки й каміння, шарудіти листям, бризкати водою тощо. Старі люди вважають, що не боятися, але й за межі кола не варто виходити. Якщо нечистій силі вдасться привернути увагу людини, а тим більше виманити за межі свяченого кола, то вони можуть наслати таку ману, що людина кілька тижнів лісом блукатиме й не відчуватиме плину часу. Якщо ж людина буде уважна, то коли квітка розпуститься – впаде прямо на підстелену скатертину. У цей момент важливо не розгубитися та сховати скатертину разом із квіткою в пазуху або в кишеню.
До речі, англійці в цей день теж заклопотані пошуком папороті, але вони шукають не квітку, а насіння, яке, за давніми віруваннями, дарує людині властивість ставати невидимою.
Символом свята є мати –й мачуха. За легендою, колись дуже давно обвінчалися брат і сестра, не знаючи, що вони родичі. Це великий гріх, і тому вони з горя перетворилися на рослину. Ця рослина поєднала в собі два начала: жовте – це сила сонця, Івана Купало, а синє – це вода, богиня Мара. До речі, саме Купала й Марена є головними атрибутами цього дня. У деяких регіонах України раніше дівчата виготовляли « Купала» з вербової гілки, прикрашали цю гілку квітами та стрічками, а потім водили навколо неї хороводи, співали купальські пісні:
Зійди, сонце, на Купала,
Стогни, земле, на Івана!
Важливо зауважити, що в такому дійстві брали участь тільки незаміжні дівчата, а хлопці й молодиці мали право спостерігати за перебігом подій. А вже коли дівчата втомляться бавитися зі своїм « Купалом», хлопці можуть «здійснити напад» на цю вербову гілку, зіпсувати прикраси й кинути «Купала» в річку. Після цих розваг можна розкладати вечірні вогнища.
На роль Марени «обиралося» одягнене в жіночу сорочку опудало із соломи. Таку «Марену» зазвичай ставили поруч із саморобним «Купалою». Досхочу натанцювавшись навколо «Купала» й «Марени», молодь урочисто їх спалювала.
Іноді дівчата доводилося робити кілька «Марен». Бувало це в тому разі, якщо хлопці жартома віднімали «Марену» й починали біля неї стрибати та співати. Тоді дівчата бралися до виготовлення іншої «Марени», але вони зовсім не ображалися на хлопців, оскільки вважалося, що кожна наступна «Марена» краща за попередню.
Обкладали для кращого горіння «Купала» й «Марену» сухою травою або соломою, а потім стрибали, іноді супроводжуючи стрибки піснями.
Узагалі-то паливо для святкового вогнища хлопці збирають по всьому селу. Просити не годиться, тому односельці утворюють так звану «перейму»:виносять і складають на вулиці старі солом’яники, розсохлі бочки, подерті кошики, тріски та поліна. Хлопці все це пакували у великий куль –ь козуб і несли до купайлиці, де під дівочі співи розкладали величезне багаття.
Один із варіантів розпалення святкового вогнища: справжнім мистецтвом вважається, якщо вдасться розкласти вогонь навколо молодого оздобленого квітами дерева так, щоб дерево не було пошкоджене вогнем. Слід зауважити те, що молодь завжди намагається розкладати святкові вогнища подалі від домів і господарських будівель, щоб випадково не наробити лиха. Найкраще вибрати місце на пагорбі понад річкою, а якщо дійство відбувається на узліссі, то слід подалі відійти від дерева, на середину галявини. А з «Мареною» замість спалювати іноді «розплавлялися» простіше: після пісень та ігор урочисто топили в річці.
Молодь може за бажанням приєднатися до «Марени» – теж скупатися, але старі люди вважають, що по «Марену» під час утоплення приходить нечисть, тож не варто ризикувати, знаходячись разом із нею у воді.
Традиція робити солом’яне опудало – щось подібне до наших «Купала» й «Марени» – була або й зберігається до наших днів і в інших народів. Зокрема, солом’яну людину топлять або розривають на шматки чехи, кидають у криницю німці. Англійці та навіть індійці прикрашають деревце квітами та кольоровою тканиною, далі слідують ігри й танці (здебільшого молодь) навколо цього деревця.
У деяких місцевостях України на роль «Купала» обирали дитину. Напевно, набагато приємніше уквітчувати дитя, ніж вербову гілку. Опісля навколо дитини водять хороводи.
Ясна річ, після всіх ігрищ дитини не намагалися втопити подібно до солом’яної «Марени» або спалити на зразок вербового «Купала». Діти в деяких місцевостях нашої країни теж виготовляють власного «Купала», найчастіше з кропиви. Наслідуючи «дорослі традиції», діти співають біля свого «Купала», потім перестрибують через нього. При цьому слід бути дуже обережним: якщо, перестрибуючи, зачепити ногами кропиву, то вона пектиме не гірше від вогню. Через вогонь діти не стрибають – тільки через імпровізовані опудала з трави, які після того, як діти набавляться до схочу, традиція велить кинути у воду.
У цей день були в ходу жартівливі пісеньки молоді: дівчата таким чином намагалися привернути увагу хлопців, а хлопці використовували слушну нагоду позалицятися до дівчат.
Багато чого дивного відбувається цієї ночі, зокрема дерева можуть розмовляти одне з одним і навіть ходити. А хто знайде так звану Іванову голову – подвійний житній колос на одному стеблі, той отримує можливість знайти скарб.
Досвідчені відьми знають, що трісочки та листя з «Марени», якщо вміти їх правильно застосувати, допомагають від різних хвороб, тому вони приходять у ночі на те місце, де вдень молодь водила хороводи навколо опудала.
Вогонь наділявся магічними очисними властивостями з давніх-давен. Цієї ночі він набуває особливого значення. Чим вище підстрибнеш над вогнем, тим будеш щасливішим у коханні та здоровішим, тим вищою виросте пшениця. Вогонь очищує, додає сил і наснаги. Закохані пари стрибають зазвичай разом, узявшись за руки. За повір’ям, якщо вони зможуть разом перестрибувати через вогонь і при цьому їхні руки не роз’єднуються, то вони одружуються.
Традиція запалювання купальські вогні властива всій Європі (білоруси, чехи, серби та ін.), подекуди це за старих часів це була неабияка честь: вогнище запалювали найшановніші люди міста або села. Але найкраще збереглися купальські традиції саме в словянскіх народів, і серед них українці.
Переплетення традицій ушанування води та вогню: увечері цього дня дівчата на порі пускають по річці власноруч сплетені з дванадцяти трав вінки зі свічками.
Це ворожіння: хто з парубків витягне вінок із води – той суджений. Якщо вінок не діставався нікому, а просто прибивався водою до берега, значить, рано ще цій дівчині про заміжжя думати. Але хлопці теж хитрі: вони чудово знають, що цієї ночі дівчата на судженого ворожитимуть, а тому часто підстерігають кожен свій вінок, щоб власноруч «провістити долю» коханій. Найбільш завзяті закохані парубки навіть готували заздалегідь човни, щоб у разі потреби потрібний вінок наздоганяти. А вже наступного дня найприємніше – це похвалитися перед коханою здобутим вінком.
Автор: Ольга Хуторна