Краєзнавчий музей села Халеп’я

Село Халеп’я має глибоку і насичену подіями історію, а тому настала пора створити у нашому селі Краєзнавчий музей, який на підставі документів, археологічних знахідок, речей та згадок жителів розповість про його легендарну давнину і не менш цікаву і значущу сучасність.

• Історичні етапи на території Халеп’я

• ТЕМАТИЧНА СТРУКТУРА ЕКСПОЗИЦІЙ КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

Халеп’я – село в Україні, Київська область, Обухівський район. Розташоване на правому березі Дніпра, біля Канівського водосховища, між селами Трипілля і Витачів, Площа села 22 квадратних кілометрів. Населення – близько 1000 осіб. На території села виявлені поселення Трипільської та Черняхівської культур. Вперше згадується в джерелах під 1093 роком як руське городище Халеп, що було зруйноване монголами (1239). Під сучасною назвою відоме з 1508 року як поселення Київського воєводства. З 1656 року було власністю православних київських митрополитів.

Під час українських визвольних змагань (1917–1919) було одним з осередків отамана Зеленого. Сильно постраждало під час Голодомору (1932–1933) та Другої світової війни (1941–1943). Основа економіки – сільське господарство, вирощування зернових та кормових культур. У селі діють 5 крамниць роздрібної торгівлі, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, школа, клуб. Працюють два музеї присвячені поету Івану Франку та археологу Вікентію Хвойці. Сподіваємося, що в цьому році відкриється ще один – Краєвзнавчий, про який говоримо в цій доповіді.

На схід від села розташований заказник місцевого значення «Урочище Калинове», у балці якого лежить озеро з дивною назвою «Ріцца» (місцева назва). Над Дніпром північніше заказника знаходиться урочище Гора Циганка. Поблизу кладовища в північно-західній частині села, біля впадіння річки Бобровиці в Дніпро лежить урочище Шанці. На південному сході від села розташоване урочище Коломийщина, місце археологічних досліджень. На південно-західній околиці лежить урочище Грушова. 

Найдовшими вулицями села є Вознесенська (до 2016 року – Комсомольська) та Шевченка, які тягнуться з півночі на південь. Серед інших вулиць – Набережна, Ібрагіма Беркутова, Київська, провулки Шкільний та Вознесенський.

Історичні етапи на території Халеп’я

Трипільська культура

Вікентій Хвойка у 1896-1898 роках вів розкопки на території Халеп’я та навколишніх сіл, де відкопав артефакти дуже давньої культури 5-6 тисяч рів до нашої ери, яку потім назвали Трипільською.

Класичне поселення  трипільської культури було виявлено археологом на південному сході села Халеп’я, в урочищі Коломийщина.

Окрім цього, найбільш дослідженого поселення, в урочищі Коломийщина було відкрито два поселення (Коломийщина II і Коломийщина III), одне з яких містило ще 13 жител. Також у різні роки було відкрито ще 4 поселення на околицях (урочища Гора Циганка, Жолудівка) й у самому селі.

Після Вікентія Хвойки у розкопках поселень брали участь Сильвестр Магура, Кирило Коршак, Тетяна Пассек, Докія Гуменна, Віктор Петров, Неоніла Кордиш-Головко, Валерія Козловська.

Інші поселення доісторичного періоду

У гирлі річки Бобриці знайдено поселення з багатьма культурними шарами. Люди жили тут із часу неоліту (дніпро-донецька культура), далі в енеоліті, середній та пізній бронзі (тшинецька культура), у скіфський, ранньослов’янський та давньоруський періоди. На території Халеп’я розкопано курган скіфського часу (VIII-IV ст. до н. е.). В урочищі Ставищі є рештки поселення черняхівської культури.

Давньоруське місто Халеп (XI-XIII ст.)

Залишки літописного давньоруського міста Халеп розташовані в північно-східній частині села, на високому правому березі Дніпра. Ймовірно його побудовано у 1030-ті роки, коли Ярослав Мудрий будував фортеці на півдні від Києва для захисту від кочівників. Халеп уперше згадується у давньоруських текстах під 1093 роком, коли в своєму «Повчанні дітям» Володимир Мономах писав: «…на Стугні билися ми з половцями до вечора, билися коло Халепа, города над Дніпром, а потім мир уклали з їхніми князями.»

Як фортифікований «город» Халеп виник наприкінці XI ст.  Згадується Халеп у літописах і в XII сторіччі. Так, літа 1136-го, чернігівські князі Ольговичі взяли його разом із Треполем: «взяша Треполь и Халеп пуста». Халеп був зруйнований монгольським військом Менгу-хана в 1239 році.

У 1971 році експедиція Інституту археології АН УРСР під керівництвом Василя Довженка провела дослідження на території городища. Було виявлено залишки жител з глинобитними печами, господарчі ями, уламки керамічного посуду. Городище постійно підмивається водами Канівського водосховища. Внаслідок розмивів значна частина городища зсунулася в заплаву Дніпра. В оголених місцях чітко видно культурний шар та контури заглиблених споруд.

XVI-XIX століття

Під сучасною назвою Халеп’я вперше згадується 29 липня 1508 року в документі київського воєводи Юрія Монтовтовича який дозволяв господарському товмачу Солтанові Алдієвичу продати «бортну землю поблизу городища Халеп’я за Дніпром» Київському Пустинно-Микільському монастирю. Також існують документи польського короля Сигізмунда III 1596 та 1597 років про конфіскацію «урочища над Дніпром Халепля» в учасників козацьких повстань Григорія і Якова Халепських.

Халеп’я бачимо в текстах і малюнках Де ля Фліза 1854 рік.

Володимир Антонович у книзі «Археологическая карта Киевской губернии» 1895 року видання написав: «В селе есть городище, часть которого обвалилась в Днепр. У села расположено 7 больших и более 100 малых курганов».

У 1797 році побудовано Вознесенську церкву на місці попередньої церкви. Населення села у 1864 році складало 1430 осіб.

Українська революція

Під час революції 1905 року селяни Халеп’я повстали та приєдналися до Всеукраїнської селянської спілки, а сільського старосту, який вмовляв їх відновити сплату податків, усунули від посади, а натомість обрали нового.

У 1917-1918 році село було під проводом отамана Зеленого, центром активності якого було сусіднє Трипілля, визнавало верховну владу Центральної Ради. У листопаді 1918 року тут почалося повстання проти Гетьманату, багато трипільців брали участь у поході Дніпровської повстанської дивізії на Київ.

У 1919 році село було одним з опорних пунктів активних дій отамана Зеленого, який підкорявся Директорії та вів війну з більшовиками та білогвар-дійцями. Значна кількість вихідців із села сформували Халеп’янську пішу сотню Дніпровської повстанської дивізії Зеленого. Більшовики декілька разів намагалися вибити повстанців із села. Зокрема, пізно ввечері 27 червня у селі з пароплава «Гоголь» висадився десант червоноармійців приблизно 400 солдатів. Через дві доби бою більшість із них загинули. Ті, хто здалися, були розстріляні. 17-18 липня з Києва вийшов каральний загін у 12 тисяч солдатів, який підтримувався Дніпровською флотилією, зокрема пароплавами «Адмірал», «Трахтемирів», «Поспішний», «Дорофея», «Вірний», «Кур’єр» та бронекатером № 1. 23 липня за їхньою допомогою в Халеп’ї висадився десант більшовиків, і знову був розгромлений козаками Зеленого.

Втім у кінці листопада отаман Зелений загинув у бою з частинами Добровольчої армії генерала Антона Денікіна, а в грудні 1919 року село зайняли більшовики.

У складі УРСР

У 1920-ті роки в Халеп’ї було створено колгосп «Жовтень». Втім населення опиралося колективізації, виступало проти комуністичних ідей. У 1929 році відбулися масові арешти жителів села, колишніх козаків отамана Зеленого. Двох з них, Григорія Лемешка та Михайла Яременка було розстріляно.

Під час голодомору 1932-1933 років у селі загинуло приблизно 400 осіб, встановлено методом опитування імена 355 з них. На кладовищі в 1993 році знайдено поховання загиблих від голоду, встановлено пам’ятний хрест.

У 1937-1938 під час наймасовіших репресій було розстріляно десятки жителів Халеп’я, які брали участь у визвольних змаганнях 1918-1921 років або просто вважалися неблагонадійними, у 1937 році розстріляли щонайменше 2, а в 1938 – принаймні 65 халеп’ян. Так було засуджено до розстрілу вчителя, голови халеп’янської «Просвіти» (що діяла в селі в 1920-1930-х роках) Гаврила Макаровича Лавріненка. За 1938 рік було репресовано 90 селян.

Після початку німецько-радянської війни в липні 1941 за наказом Сталіна місцева влада знищувала в селі всі посіви зернових за допомогою витоптування худобою та тракторами. За спогадами Федора Пігідо, жінки-селянки блокували трактори, врятувавши частину врожаю. 18 серпня 1941 року в село ввійшли німецькі війська, а до 23 серпня були розбиті всі радянські сили на околицях.

 Звільнено Халеп’я було наприкінці листопада 1943 року в ході битви за Дніпро силами 40-ї армії Першого Українського фронту.

У 1967 році було встановлено пам’ятник комсомольцям, яких розстріляли за наказом отамана Зеленого.

У 1970-ті роки в селі був цегельний завод і центральна садиба колгоспу «Жовтень», який займався вирощуванням зернових культур і цукрових буряків.

У незалежній Україні

Приватизація землі в Україні в 2000 році призвела до ліквідації колгоспу та передачі землі у власність селянам. Замість колгоспу утворилися приватні, фермерські, особисті господарства.

Населення села знизилося з 1101 особи 1989 року до 750 осіб у 2010 році.

• Відповідно до Рум’янцевської ревізії 1766 року в Халеп’ї налічувалося 65 дворів, мешкало 707 осіб (336 чоловіків і 371 жінка).
• У 1864 році населення складало 1430 осіб.
• У 1887 році населення складало 1956 осіб (з них 20 євреїв).
• На початку 1930-х у селі жило близько 2000 осіб, у 300 дворах.
• У 1971 році населення складало 1323 особи.
• Станом на 1989 рік у селі проживали 1101 особа, серед них – 467 чоловіків і 634 жінки.
• За переписом 2001 року населення становило 878 осіб^[ 96,47 % населення вказали українську мову рідною, 3,53 – вказали російську мову.
• За дослідженням 2010 року населення становило 750 осіб, з них 30 діти, а близько 500 – люди працездатного віку.

Парламентські вибори в Україні 2014: зареєстровано 632 виборці,

Символіка

На гербі Халеп’я на тлі цегляної стіни укріплення зображено давньоруську фортецю Халеп над річкою, під якою розташовані три керамічні чаші трипільської культури.

Культура й освіта

У селі є Будинок культури (вул. Вознесенська 65), діє вокальний ансамбль народної пісні «Калинонька». Також у Халеп’ї працює школа І-ІІ ступенів, є бібліотека. Працює дитячий садок «Малятко».^[ У селі діє 2 музеї. (Тепер уже буде три)

Школа

У селі знаходиться Халеп’янська загальноосвітня школа I-II ступенів. Станом на 2019 рік у ній навчаються близько 50 учнів. У 9 класах викладають 10 вчителів. Перший навчальний заклад відкрито ще 1897 року, як дворічну школу грамоти. За декілька років її перетворено на чотирирічну церковно-парафіяльну школу, яка проіснувала до 1917 року. В ній навчалося близько 90 учнів, а викладав лише один учитель. Втім 4-й клас закінчували лише 6-10 учнів, щорічно. Під час Другої світової війни будівлю школи було зруйновано, а після – відбудовано. У вересні 1987 року було відкрито нову, двоповерхову, споруду.

Музеї

У 1992 році історик і музейник Михайло Сікорський створив перший музей у Халеп’ї – Трипільської культури, який мав стати елементом туристичного маршруту. Проте місцевої підтримки не було і музей закрили 1999 року.

Сьогодні у Халеп’ї існує два музеї, які є філіями Київського обласного археологічного музею: Вікентія Хвойки та Івана Франка. Вони розташовані у будівлі колишньої «школи грамоти», будівництво якої розпочалося у 1883 року чи раніше. А у 2009 році за ініціативи тодішнього голови Обухівської районної ради Анатолія Миколайоваича Шафаренка залишки тієї школи були  підняті із руїн і в її класах відкрито музеї.

 

Також у класі сучасної халеп’янської школи 2007 року створений шкільний музей акторки й поетеси Тетяни Нещерет, яка навчалася тут. У 2008 році на школі встановлено меморіальну дошку на її честь.

Музей Вікентія Хвойки

Музей було відкрито у лютому 2009 року. На відкритті виступали посол Чехії в Україні Ярослав Башта, голова Обухівської районної державної адміністрації Анатолій Шафаренко, заступник голови Київської ОДА Ростислав Ярема. Експозицію створено під керівництвом археологів Вікторії Колєснікової та Михайла Відейка, багато копій архівних матеріалів надано Інститутом археології НАН України. Основну частину складають макети з місць розкопок та копії документів, малюнків і фотознімків, зокрема власноручних замальовок та польових щоденників Вікентія Хвойки.^[61] Також багато фотографій з інших дослідницьких розкопок Хвойки. В експозиції розкрито тему археологічних відкриттів дослідника: Кирилівської стоянки, трипільської культури, черняхівської та зарубинецької культур, розкопок княжого Києва та давньоруського міста Білгорода. Друга частина експозиції висвітлює музейну, наукову та просвітницьку діяльність Вікентія Хвойки. Відтворено робочу кімнату Вікентія Хвойки в Музеї старожитностей, де він працював в останні роки свого життя. Експонуються реконструкції трипільського посуду, виконані Людмилою Смоляковою. Експозиція займає два зали, але планується розширення.

Музей Івана Франка

Музей було створено 2010 року за ініціативи внука Івана Франка Роланда та голови Обухівської районної ради Анатолія Шафаренка. Значна кількість експонатів була надана львівським музеєм Івана Франка.

Релігія

Принаймні з середини XVIII століття в селі була церква, у 1797 році побудована наново. У радянські часи зруйнована.

Сьогодні діє громада Української православної церкви, яка володіє Церквою Вознесіння Господнього.

Мистецтво

У Халеп’ї та сусідньому Витачеві було відзнято епізоди багатьох художніх фільмів. Зокрема частини фільмів «Вавилон XX», «Толока», серіал «Спіймати Кайдаша» та інших.

Назва сзела згадується у творах багатьох письменників України. Зокрема у вірші Ліни Костенко «Незнятий кадр незіграної ролі», присвяченому Іванові Миколайчуку, в останньому рядку Ліна Костенко пише: «Іван косив у Халеп’ї траву», також у її романі «Берестечко: «Іркліїв. Мліїв. Злобин. Веремій.
Великий Стидин, Халеп’я. Холоп’є!  Ліпляве братолюбних Балаклій.  А он і Київ. Подивись – та пильно. Моя Вкраїно, ти це чи не ти?»

Згадки про Халепр’я є й у віршах Ірини Жиленко, творах Володимира Дрозда, Миколи Гриценка, Тетяни Нещерет.

Сьогодні у селі Халеп’я творять літературу члени Національної спілки письменників поет Микола Гриценко, прозаїк та драматург Василь Трубай, поетеса Антоніна Филонич. 

Як бачимо, село з такою глибокою історією і не менш цікавою сучасністю має право на свій краєзнавчий музей, тематична структура якого матиме такий вигляд.

ТЕМАТИЧНА СТРУКТУРА ЕКСПОЗИЦІЙ КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

1. ДОІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД

1. Палеолітичні стоянки, трипільська, зарубинецька культури

Для першого розділу музею доктор історичних наук Михайло Юрійович Відейко надає викопні матеріали зі своїх археологічних експедицій, які проходили в нашому регіоні. Крім цього музей уже має цікаві знахідки студентів-археологів та істориків, які в цьому році під керівництвом М.Ю.Відейка проходили у нашому музеї практику. Ними ж у дворі музею за кресленнями Михайла Юрійовича була споруджена діюча трипільська піч для випалювання глиняного посуду. Цей експонат має використовуватися не лише для візуального ознайомлення з ним екскурсантами, а й для практично використання. Крім цього в експозиції будуть представлені фото та ілюстрації місць розкопок поблизу села Халеп’я.

2. ВІД ПОЧАТКУ  НАШОЇ ЕРИ ДО ДВАНАДЦЯТОГО СТОЛІТТЯ

1. Черняхівська культура, скіфкий, ранньослов’янський та  давньоруський періоди  (ІІІ-ХІ століття).
2. Давньоруське місто Халеп (ХІ – ХІІ століття).

Для другого розділу музею також є зібрані артефакти, які означують ці періоди, щоправда їх ще не достатньо для повноцінного завершеної експозиції. Це в основному згадки про древній Халеп історичних осіб (Володимира Мономаха, де ля Фліза, та інших), легенди про походження назви Халеп’я, карта Евразії, на якій нанесено загадковий трикутник із зазначенням поруч одна біля одної назв: Трипілля – Халеп’я в Україні, Тріполі – Халеб у Сирії та Трипура і Халеппа в Індії, та ще деякі викопні речі тих часів.

3. ПІД ВЛАДОЮ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

1. Литва, Річ  Посполита, Царська Росія  (ХІ – ХХ століття)

Для третього розділу музею артефактів вистачає. Це речі побуту жителів Халеп’я тих часів, інструменти, одяг, документи, фотографії, карти. Кілька прядок та ткацький станок, які є в музеї, маємо реставрувати і зробити їх діючими, щоб кожен відвідувач мав можливість самостійно випрясти нитку чи попрацювати на ткацькому станку.

4. УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ  (1917-1920 роки)

Для четвертого розділу музею  також зібрано чимало експонатів, документів, свідчень людей, адже село Халеп’я разом із Трипіллям у ті роки було центром усіх революційних подій. Тут у цій школі деякий час був штаб отамана Зеленого. На цих вулицях у 1919 році розгоралися жорстокі бої загонів отамана із вояками червоної армії. Тоді повстанцями, серед яких були сотні халеп’янців,  було знищено 400 добре озброєних китайців, євреїв та москалів, які припливли на пароплавах із Києва грабувати населення. Пізніше, у тридцятих роках, усіх чоловіків Халеп’я, які воювали під прапорами Зеленого, було розстріляно радянською владою. Про все це свідчать розповіді старих жителів села, а також копії засекречених документів тих часів. Записані дуже цікаві розповіді столітнього легендарного халеп’янця діда Ройка про зустріч його з отаманом Зеленим, про той бій, про місце поховання загиблих червоних вояків та місце їх перепоховання. Великий список жертв сталінських репресій з прізвищами цілих родів та вцілілими світлинами представлені у музеї.

5. РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД  (1920-1991роки)

1. Колективізація
2. Голодомор
3. Друга світова війна
4. Чорнобиль

Для п’ятого розділу музею зібрано чи не найбільше матеріалів: документи, речі, одяг, знаряддя праці та інше. Експозиція тих часів займатиме найбільше місця на столах музею адже ці сторінки історії ще свіжі в пам’яті жителів села, ще живі люди, які пам’ятають ті часи. Будуть представлені чисельні документи колективізації, списки жертв голодомору, медалі та значки, зброя, речі та документи партійних, комсомольських та піонерських організацій, фото героїв другої світової війни та ліквідаторів чорнобильської аварії.

6. НЕЗАЛЕЖНІСТЬ  І СЬОГОДЕННЯ  (1991 – донині)

1. Проголошення незалежності
2. Помаранчева революція
3. Революція гідності
4. АТО, війна з Московщиною
5. Відомі люди с. Халеп’я

Для шостого розділу музею Для цього останнього розділу в загальній експозиції, на перший погляд, зібрати матеріали найлегше, бо нібито усе під рукою, але в той же час і найважче, оскільки треба не помилитися у визначенні, що в майбутньому буде мати історичну цінність, а що ні. Дуже багато матеріалу про помаранчеву та революцію гідності, про сучасну війну з москалями на Донбасі.

Багато цікавих, неординарних людей, про яких маємо розповідати уже сьогодні, не дочікуючись, поки вони відійдуть в історію.  Хоча б той же Ігор Березний, який ще у 1990 році підняв на трубі Халеп’янської котельні блакитно-жовтий прапор. І як той прапор КеДеБісти, що терміново припхалися з Києва, не могли зняти, бо хлопці спиляли на драбині нижні щаблі, а усі інші обмазали солідолом. Як по тому прапорі стріляли міліціянти, намагаючись збити його, як дерлися по тих слизьких щаблях, як потім шукали «найіоналістів», що насмілилися підняти так високо заборонений у ті роки український стяг… То дуже цікава,  майже детективна історія, яку треба доноситти людям  при проведенні екскурсій.

І вже окрема розмова про відомих людей, які народилися чи виросли в Халеп’ї: поетеса і актриса Тетяна Нещерет,  директор-розпорядник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, заслужений діяч мистецтв України Данило Федоряченко, письменник, лауреат Національної премії імені Тараса Григоровича Шевченка  Володимир Дрозд, поетеса, лауреат Національної премії імені Тараса Григоровича Шевченка Ірина Жиленко, поет, лауреат багатьох літературних премій Микола Гриценко,  автори підручників з історії України академік, доктор наук Олена Пометун та доктор наук, професор Нестор Гупан, лауреати Національної премії імені Тараса Григоровича Шевченка співачка, Діана Петриненко та її син артист, співак Тарас Петриненко, драматург Ярослав Стельмах та багато інших.

Усі вони будуть заявлені своїми творами, світлинами та речами.

Окрім цього світлинами та розповідями будуть представлені великі роди села Халеп’я: роди Нещеретів, Лавриненків,  Тукаленків, Федоряченків та багатьох інших, які здійснили великий вклад у розбудову та славу нашого села. Коріння цих родів сягають сивої давнини і проросли аж до сьогодення своїми молодими пагонами.

Автор: Карасьов В. В.