Щороку на початку листопада ми відзначаємо чергову річницю вигнання фашистських завойовників із нашого села.
До вже відомих фактів про визволення Германівки в цьому році додалися нові, завдяки працівникам управління СБУ, які у своїх архівах віднайшли і передали музею багато нових матеріалів про ці події.
У складі частин 38-ї армії 1-го Українського фронту, які звільняли Київ, особливим героїзмом відзначився 5-й гвардійський Сталінградський танковий корпус генерал – лейтенанта Кравченка. До речі, за звільнення Києва цьому корпусу було присвоєно найменування «Київський». Тобто – 5-й гвардійський Сталінградсько- Київський танковий корпус.
Після завершення боїв за столицю танкісти продовжували переслідувати відступаючого ворога.
Надвечір 7 листопада 1943 року 21-а гвардійська танкова бригада гвардії полковника Овчаренко Кузьми Івановича 6 танками увірвалась на північну околицю Германівки, де закріпились до 800 солдатів та офіцерів вермахту з 2 батареями протитанкових гармат. (фото Овчаренка) 7 та 8 листопада бригада Овчаренка вела тяжкі бої у Германівці та Семенівці. На ранок 9 листопада Германівка була звільнена (з допомогою 2-го танкового батальйону, який з 19-ма танками Т-70 обійшов німців з правого флангу). Під час боїв вони знищили до 400 ворожих вояків, 2 батареї протитанкових гармат, 2 батареї важких гармат, тилові запаси ворога.
У бою за звільнення Германівки 9 листопада загинув 20-річний командир взводу танків Микола Рижков.
У нагородному листі скупо написано: « У ході рейду в тилу ворога в районі с. Германівка різко увірвався в угрупування противника, підняв паніку у розташуванні ворога, знищив майже 50 німецьких солдатів та офіцерів, 2 вантажні автомашини, захопив 12 підвід з провіантом. При відбиття контратаки зі сторони ворога знищено майже взвод піхоти. Не дивлячись на переважаючі сили ворога Рижков до кінця виконував поставлені завдання. За що отримав нагороду орден Вітчизняної війни ІІ ст. після даного подвигу (посмертно).
10, 11 листопада 21-а гвардійська танкова бригада Кузьми Овчаренка продовжила громити ворога в районі сіл Красного, Павлівки та Саливінок Білоцерківського району. Сам Кузьма Овчаренко згорів у танку разом із підполковником Георгієм Полукаровим.
У ході жорстоких боїв 7-11 листопада бригада втратила 26 із 45 танків, 50 бійців і офіцерів загинуло, 41 – отримав поранення, 59 – пропало безвісти. Гвардії полковнику Кузьмі Овчаренку та підполковнику Георгію Полукарову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно.
У фондах музею Козаччини зберігається лист від Реви Михайла Федоровича, який народився і виріс в Германівці. У цьому листі він розповідає про події того періоду, які закарбувалися в його пам’яті.
(память военного детства, мне было 8,5 лет)
После освобождения Красной Армией столицы Украины г. Киева, немцы стали поспешно готовится к обороне. В нашем селе Германовка около школы от большака до госмельницы была прокопана траншея. Установлены пушки за базарной площадью. Немцы были расселены по хатам, а жителей, особенно из центра села, стали выселять. Выселили и нашу семью. Остановились мы на Лушпивке аж под Слободским лесом, народу собралось там много. Люди расселились кто по домам, кто по сараям. На улице, особенно ночью, было уже прохладно. В один из дней я и Василий Титаренко решили сбегать и узнать как там, в центре села, всё ли нормально с нашими хатами. Может и немцев нет, и я беспокоился за своего отца, он остался дома, когда мы уходили на Лушпивку.
И побежали. Вот уже и дом где были ясли, виден мост через речку Красную, а на мосту ходит немец с винтовкою. Мы вскочили в канаву, что была справа обочины дороги, подобрались ближе к мосту, решая как нам быть дальше. Смотрим, немец с моста пошёл вниз, там у него был блиндаж. Вдруг как начали рваться снаряды рядом снами на дороге, за дорогой. Мы со всех ног побежали назад. Потом уже догадались, что немец нас заметил и вызвал по рации огонь. К счастью всё обошлось нормально. Прибежав назад, мы поняли, что родители нас ещё не спохватились. И тут увидели, что люди обступили человека в военной форме. Гимнастёрка и брюки на нём выгорели от солнца и многократной стирки, что были почти белыми. На ногах обмотки и ботинки розвальни. Без головного убора, волосы чёрные, кудрявые. Видно было, что люди поняли, кто он такой и наперебой спрашивали, когда придут наши. Разведчик отвечал, что ждите дня через два, три и в свою очередь спрашивал, есть ли в селе немцы. Но никто ничего утвердительного не мог. Разведчик просил поменять ему коня, так как его конь очень уморился от быстрой езды от Днепра. Когда ему привели свежего коня, и он стал возится с уздечкой, мы с Василием подошли ближе к разведчику, и я негромким голосом сказал, что мы бегали в село и помосту ходил немец с винтовкой. Разведчик сказал: « Молодцы хлопцы». Потом все мы наблюдали как он кушал еду, приготовленную женщинами, затем поблагодарив за всё, быстро сел на коня и сразу в галоп поскакал. Мы, пацаны, некоторое время бежали за ним. Видели, как разведчик свернул в сторону поля и вскоре скрылся из виду.
Остаток дня прошёл в разговорах о разведчике, о том, что вот-вот придут наши и закончится наше мучение в изгнании из своих домов.
Следующий день выдался безветренный, солнечный. Где-то ближе к полудню кто-то из наших увидел далёкие разрывы снарядов на склонах, при въезде в с. Германовку со стороны Василькова. Эта новость быстро облетела всех. Чтобы лучше видеть бой многие, особенно пацаны, залезли на деревья. Остальные спешили на возвышенность. Все мы наблюдали как плавно по полю и дороге спускаются вниз к селу наши танки. Люди ахнули с огорченьем, когда увидели, как загорелся один танк, затем второй. Вскоре затихло. Солнце зашло за облака, что там происходит, мы разобрать и рассмотреть не могли. Вошли наши в село или нет, неизвестно?
Рано утром следующего дня стало известно, что наши в селе. Это было 9 ноября 1943 года. Красная армия вошла в село со стороны Красной Слободки, а вчерашняя танковая атака, хотя и было потеряно два танка, вынудила немцев отступить с села. Немцы поспешно побросали свои пушки на окраине села, что били прямой наводкой по нашим наступающим танкам. Так же были оставлены пушки в центре села за базарной площадью. Когда мы вернулись домой, то с любопытством рассматривали пушки и большое количество снарядов. У криницы возле Кухаренков стояла зенитная установка. Затем бегом бежали через Новоселицу на окраину села смотреть на подбитые и обгоревшие наши танки.
Но вскоре немцы, укрепившись и заняв оборону за «валом», что в 5 км от села, начнут интенсивно обстреливать наше село. Население села будет эвакуировано в глубь тыла. Наша семья, как и большинство семей, эвакуируются в Обухов. Пройдёт два месяца, когда Красная Армия немцев погонит на запад и люди начнут возвращаться домой в село Германовка. Их ждала большая работа.
Це саме та нова, більш розширена інформація, про звільнення села 21-ою гвардійською танковою бригадою гвардії полковника Овчаренко Кузьми.
За ними в село ввійшли підрозділи піхоти та артилерії 240-ї дивізії 40-ї армії 1-го Українського фронту. В перший день наступу біля висоти 192 поліг командир батальйону 240-ї стрілецької дивізії, кавалер ордена Олександра Невського Василь Іванович Уваров, на тій же висоті в нічному бою був смертельно поранений Герой Радянського Союзу Олександр Микитович Чалий та Дмитро Єгорович Коробков.
Так була звільнена Германівка, але попереду будуть ще два місяці затяжних боїв на висотах між Германівкою і Семенівкою. Це Янівська висота та висота 185, 7 – «висота смерті» на яких загинуло дуже багато кадрових військових і молодих, ще зовсім не обстріляних…
Матеріали взяті із фондів музею Козаччини та архівів СБУ України
Автор статті: Грянка Т. І.