Це одне з найбільш важливих свят, магічний день, коли кожна сім’я і словом, і ділом створює у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру.
Цього дня ще від самого ранку хазяйка береться до роботи: у першу чергу слід виконати магічну дію – добути «новий вогонь». Для цього треба взяти кремінь та кресало, що пролежали під образами дванадцять днів, потім перехреститися тричі й викресати «новий вогонь», ставши обличчям до сходу сонця. Протягом останніх дванадцяти днів останнього місяця господиня сушила дванадцять полін, які саме тепер треба розпалити «новим вогнем».
Потім настає черга приготування дванадцяти святкових страв на честь 12 апостолів: «Сьогодні у нас узвар і кутя, щоб курчата лупились до пуття!» За звичай це (з певними варіаціями) борщ, риба, голубці, вареники, калач, варений горох, картопля, гриби, каша, коржі (наприклад, медяники), кутя й узвар. Добрий господар теж не гає часу, поки господиня порається біля печі: він повинен напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім – усе своє господарство. Уся родина, усе живе і не живе, що має відношення до сімї, повинно бути готовим до зустрічі урочистого свята. Обов’язково слід повернути до господи все, що було де-небудь забуте або кимось позичене.
Отже, весь день минає в поранні по хазяйству, веселих і важливих турботах. Прийнято цього дня не снідати й не обідати; дещо з’їсти в обідній час дозволяється хіба що дітям задля збереження нормального функціонування травної системи. Коли ж починає вечоріти, хазяїн дому готує символ урожаю – дідуха. Переступаючи поріг рідного дому, господар вітається з хазяйкою, наче вони вперше цього дня побачилися, вітає зі Святвечором, бажає ста років щастя та здоров’я всім, хто є присутнім у домі. Звершивши святкові побажання, він ставить дідуха під образами, кладе побіч нього господарське начиння, а господиня застеляє все це новою білою скатертиною.
Потім хазяїн уносить до хати невеликий оберемок сіна й соломи. Солому треба постелити на підлозі, а сіно розділити на дві частини, бажано не рівні. Меншу частину слід покласти на покутній бік святкового столу, а більшу – під цей же стіл. На цю копицю треба покласти невеличку ладанку, щоб оселя сповнилася святковими ароматами, а з боку від сіна – залізні господарські речі, наприклад сокиру або леміш.
Хазяїн дому з хлібом і ладанкою в руках обходять усе своє господарство, обкурюючи й таким чином забезпечуючи захист дому від відьом та інших злих сил. Хазяйка посипає землю дрібним насінням маку, а хазяїн «зарубує поріг»
Ці магічні дії допомагають господарям дому захистити свою оселю від злих сил не тільки на цей вечір, але й протягом усього наступного року. Існує традиція класти під святкову скатертину по головці часнику під кожен кут задля захисту від ворожих людині сил.
Святкова вечеря, як уже згадувалося, обов’язково має бути приготовлена на «новому вогні», за умови дотримання магічних законів цього вечора. Ось основні дії, що передбачено стародавніми українськими традиціями святкування.
Дитина віком до семи років кладе на сіно, що лежить на кінці столу, три хлібини, дрібку солі, воскову свічу. Потім господиня ставить на стіл святкову вечерю, а на покутті – кутю й узвар. Надвечір діти вже дуже голодні, але вони знають, що зарано просити їсти, неодмінно треба дочекатися, поки зійде вечірня зоря – знамення того, що Син Божий народився. Коли сходить вечірня зоря, до кімнати входить господар і урочисто повідомляє, що Святвечір розпочався. Перш ніж перейти до святкового прийому їжі, він повинен нагодувати свою худобу, «пригостити» її всіма святковими стравами, подякувати їй за вірну службу протягом минулого року. Господиня в цей час так само пригощає святковою вечерею свійську птицю.
Цього дня не можна бити тварин: це великий гріх. Власне, бити тварин будь-якого дня не треба.
Коли господарі повертаються до хати, хазяйка вимикає світло, велить дітям принишкнути, а хазяїн виходить за двері зі святковою вечерею в руках і гукає до безкрайого зоряного неба: «Морозе, іди до нас кутю їсти !» Далі звичай велить мовчки почекати, чи не відгукнуться таємничі сили природи, а потім гукнути ще двічі. Після третього заклику господар мусить промовити: «Як не хочеш іти до нас, то й не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди на моря, на ліси, на гори, а нам шкоди не роби!»
Потім він припрошує сірого вовка, аби він не брав у господі ні телят, ні ягнят, ні поросят, а насамкінець – злі бурі й вітри. Після виконання цих магічних дій господар, не озираючись, повертається до хати, причиняє за собою двері. І до самого кінця вечері неможна відчиняти двері й тим більше виходити з дому.
На Святвечір родина обов’язково згадує своїх померлих родичів, припрошує їх узяти участь у вечері. Сідаючи за стіл, необхідно подути на стілець, щоб «не придавити мертву душу», яка, імовірно, прийняла запрошення на цю святкову вечерю.
Для мертвих душ родичів можна або залишити узвар на вікні, або після вечері не прибирати зі столу немиті ложки, начебто щоб душі лизали й не залишалися голодними. Хазяїн дому тричі обходить «за сонцем» навколо столу з кутею та свічкою в руках, потім на колінах перед образами молитися за померлих родичів. Дружина й діти діють так само. Потім уся родина молиться за свою родину та господу, аби все на добре велося. Далі господар закликає всі грішні й праведні душі на святу вечерю, передає миску з кутею господині. І тільки після цього родина починає вечеряти.
Першою традиційно слід куштувати кутю, а потім уже решту приготовленого, запити все узваром. Якщо сталося так, що в господі гостює стороння людина, її обов’язково кличуть до святкового столу. Гість на Святвечір приносить щастя до оселі. І взагалі, готуючись до святкування, не забуваймо про тих, для кого різдвяний стіл є недосяжним. Здавна повелася гарна традиція запрошувати на Святвечір гостя, самітню людину або чужинця, ділитися даром Божим, радістю, колядою.
Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значення, зокрема, уся родина уважно стежить за тінню на стіні – вона віщує події майбутнього року. Не можна багато говорити, не годиться виходити під час вечері з-за столу, забороняється пити ,бо якщо дитина витримає спрагу-справжнім козаком буде.
Якщо за святковою вечерею дівчина чхне – це знак, що вона заміж вийде, якщо хлопець – добрим козаком буде. Раніше батько після цього доньці дарував теля на щастя, а синові – лоша.
Важлива подія цього вечора – діти носять кутю до близьких родичів, хрещених батьків і просто сторонніх людей, яких хочеться привітати зі святом.
До речі, слово «коляда» походить від давньоримської назви Нового року, який святкувався в другій половині грудня. Походження назви опосередковано вказує на значний вплив греко-римської культури на староукраїнські традиції. Можливо, разом із назвою свята наші предки запозичили й традицію величальних новорічних пісень. У перекладі з римської мови « коляда» означає « хвалити». Календами називалося печиво у формі ясел, яке роздавали в римських церквах на Різдво, або інших пов’язаних із народженням Ісуса Христа речей. Слово « коляда» є в мовах більшості народів Європи. В українській мові це слово має кілька значень: 1) різдвяне свято; 2) величальна пісня, що співається під час різдвяних свят; 3) винагорода у вигляді грошей або продуктів за величальну різдвяну пісню.
Але римський – не єдиний варіант походження слова «коляда». Зокрема, деякі українські історики вважають, що назва походить від імені з одного язичницьких богів. Коляда – це бог свята й миру давніх слов’ян.
Величальні пісні релігійного змісту зазвичай виконуються для хазяїна, хазяйки або літніх людей. Але в піснях чітко простежується і хліборобські, і мисливські, і весільні, і військові, і фантастичні мотиви. Колядки з хліборобськими мотивами покликані створити словесний образ заможності, спокою та сімейної злагоди. Величальні пісні малюють образ багатого хазяїна, у якого весь посуд – срібний, столи шовками застелені, комори повні добра, у полі випасаються отари овець та череди волів тощо. Хазяйка дому постає в колядках і щедрівках як уособлення миру в родині, вона берегиня домашнього вогнища, спокійна, тиха, красива. І обов’язково шанує свого чоловіка та добре виховує дітей, учить бути чемними, працьовитими й охайними.
Хліборобські та мисливські мотиви в колядках – спосіб зберегти спогади про староукраїнський побут, коли ці господарські справи займали надзвичайно важливе місце в житті майже кожної родини. Здебільшого хоробрим мисливцем змальовується син господаря того дому, куди завітали колядники. І такі колядки зазвичай мають натяки на весілля. У колядках з військовими мотивами згадується княжа й козацька доба–звитяжна, героїчна. Явища природи оживають у колядках із фантастичними мотивами. Сили всесвіту закликають на допомогу людині, їхня сила спрямовується на добро.
І, нарешті, те, що найбільш цікавить молодь, – кохання. Весільні мотиви в народній обрядовій пісенній творчості посідають дуже важливе місце. Такі колядки мають на меті оспівати дівочу красу, чесноти парубка, привабливі моменти майбутнього подружнього життя, взаємні почуття тощо.
Не обминають своєю увагою колядки і важливості матеріального благополуччя родини, необхідності дарувати коштовні прикраси та гарні речі молодій нареченій. Популярними також є елементи «викупу» за наречену, плетіння вінків, ворожіння, вихваляння молодих перед родичами тощо. Головна мета колядок «весільного типу» – провістити щасливе подружнє життя, статки та злагоду молодій родині.
Якщо колядують парубки, то вони за старих часів розробляли цілу вітальну програму. Колядницька ватага зазвичай складається з двадцятьох осіб, серед яких і музиканти, і танцюристи, і скарбник, і міхоноша, загалом, виконувачі різноманітних святкових «функцій».Пританцьовуючи та жартуючи, парубки ходять від дому до дому, колядують, а потім прямують далі. Хазяїн не на словах запрошує до оселі, а знаками – виходить на поріг дому з калачем в руках. А хазяйка виходить на поріг із новою лляною тканиною в руках і перев’язує нею хрест, що принесли колядники.
Перед святковим дійством годиться господарям почастувати шановних гостей, і тільки потім починається власне колядування. Після жартівливих побажань добра, багатства та сімейної злагоди колядники три рази вклоняються господарям і виходять із за столу. Причому виходити слід не просто так, а плечима назад, та ще й пританцьовуючи. Надворі, куди разом з порубками виходять і господарі, дійство продовжується: колядники водять хороводи навколо хазяїв, грають на музичних інструментах та співають.
Ще одне важливе дійство цього дня – різдвяний ляльковий театр під назвою вертеп. На думку дослідників, український вертеп народився в ХVІ – ХVІІ століттях. Вертеп являє собою переносний двоповерховий будиночок. Текст різдвяної драми – оригінальна суміш книжних і народних елементів. Перша частина дійства – різдвяна драма, друга – сатирично-побутова інтермедія. Причому якщо перша частина має усталений сюжет(який зазвичай закінчується смертю Ірода), то друга частина може змінюватися залежно від обставин, місцевості, талантів самого вертепника та інших факторів. Вона віддзеркалює систему цінностей народу України, уподобання населення, становлення до різних рис характеру. Найчастіше дійовими особами інтермедії стають жінка, чоловік, козак, шинкар, священик і чорт, але можливі варіанти.
Отже, всі хто бажав цього дня поколядувати, здійснили свої наміри та задоволені повернулися до своїх осель.
Після святкової вечері в цей день діти починають бавитися під ялинкою, батьки милуються, не вгамовують – о цій порі традиція вже дозволяє розваги.
МОВА СИМВОЛІВ
КАЛАЧ (корочун) – хліб, спечений у формі великих круглих буханців. Це основа весільного короваю – хліба, символу сонця, а одночасно й пращурів, які благословляють молодих. Хліб – це символ життя, смерті й воскресіння, символ поживи як для тіла, так і душі. Із цих причин хліб – святий і його не можна викидати, а якщо впав, то треба підняти, поцілувати та спожити. Подекуди перед початком Свят – вечора голова родини (а якщо нема батька, то матір або найстарший член роду) роздає всім зібраним за столом маленькі шматочки просфори, умочені в мед, при цьому бажаючи всіх благ.
МАК – символ мучеництва безневинної пролитої крові. У різдвяній куті макові зернята символізують безконечну множинність Божих ласк, отриманих людьми через жертвопринесення Христа. У народі посвяченим маком благословляють у день шлюбу; освяченим маком обсипають господарі двір, щоб жодна нечиста сила не могла до нього залізти. Молодість і краса маку завжди шанується людиною, яка дотримується основного закону любові, принесеного Ісусом на землю.
МЕД – символ чистоти, Божого слова. У християн мед символізує земне пастирство Христа і солодкість слова Божого. Акрі дама (сараною) і диким медом харчувався в пустелі Іван Предтеча. За біблейським переказом, у землі обітованій «тече молоко й мед». Є згадка що мудрість у Бозі солодша від меду, і моя спадщина солодша, ніж медовий стільник». Мед є лише «дегустацією» того, що очікує людину, коли вона вповні віддається Божій мудрості, Божій волі.
ГОРОХ – символ християнського життя, символ Божої весни, яка завжди відроджується в людині після занепаду.
КАПУСТА – виступає як символ простоти, а також міцності скупченості та єдності довкруги однієї твердої основи. Це і є символом християнства, який у смиренності під проводом Божого провидіння знаходить свою силу й щастя.
БОРЩ – символ торжества добра. Як господиня готує пісний борщ із різних простих рослин, які дарує їй земля, так само і християнин вишліфовує свою волю з простих щоденних малих здорових практик, що притаманні родинному дому чи добрій християнській громаді. Борщ відзначається простотою і міцністю, що і є прикметами ново родженого Месії. Як борщ, приготовлений з усіляких компонентів, творить єдність і нас годує смачно, так само й Господь Бог із різноманітних наших думок і вчинків викарбовує одну в Ньому міцну й гарну людину за його образом і подобою. Борщ – символ зібрання в одне малих сил однієї ідеї, однієї родини під одним Божим покровом. Різдвяний борщ заквашується заздалегідь приготованим квасом з буряків, тому має темно – червоний колір. Він ще символізує кров віфлеємських дітей, знищених за наказом Ірода.
ГОЛУБЦІ – сама назва цієї страви вказує на її символічність. Голуб – символ Божої любові, Святого Духа, краси та сили, отриманої від Творця;голуб символізує примирення Бога з людиною. Літаючий голуб символ співпричетності й уміння християнина встановлювати контакт між людьми,, передавати добрі новини, щоб таким чином творити громаду Церкви.
РИБА – у ранньому християнстві риба була прийнята як символ Христа багатьма отцями Церкви. Знак риби був першою монограмою Христа. Грецька абревіатура ІХТІОС – ім’я Ісуса – читається як «риба». Саме брати – рибаки стали першими учнями Ісуса, який сказав їм, що вони будуть «ловцями людей». Віруючі, учні Христа, як і він сам, уподібнювалися до риб, які перебувають у безпеці лише у «воді вчення». Три переплетені риби або три риби з однією головою символізують Трійцю.
ВАРЕНИКИ – символізують достаток. Людина в Бозі живе в достатку, вона дійсно отримує багатство духу – це єдине, що приносить їй щастя. Місце людини Господь призначив в Царстві Божому, де вона почувається добре, «як вареник у маслі».
КАША – традиційна, проста, здорова страва, як Христова наука – одна й таж незалежно від появи всяких нових страв, нових мод, які не завжди здорові для людського тіла й душі. Каша символізує продовження роду, це Божий народ, який консолідується навколо ново родженого Ісуса. Вона є символом союзу людей завдяки освяченню людського роду. Свою символіку каша дістала від зерна ц сонця – це основа, яка повинна бути міцно заложена в кожному християнинові. Не може бути християнського життя без Бога в Церкві й любовного дотримування заповідей.
МЛИНЦІ – своєрідний символ сонця. Новим сонцем для християн став Ісус Христос. Сонце – символ слова божого. Бог – це світло, і тому сонце є символом Бога. У літургійних молитвах ми часто звертаємося до Христа як до сонця – правди.
ПИРІЖКИ (коржі) – символ щастя, здоров’я та довголіття, які людина зможе отримати в постійному спілкуванні з ново родженим Ісусом. Про коржі говориться не раз у Старому Завіті як про страву, милу богові.
ВАР (узвар, вода) – символізує життя, яке надає кожній людині Ісус, сам ставши людиною. Людина, яка знову народжується в Христі в таїнстві хрещення, отримує очищення від гріхів зануренням у свячену воду. Вода свята (свячена) – символ зовнішнього та внутрішнього очищення, здоров’я, оберегу від нечесті; воскресіння, духовного відродження. Освячена в церкві, вона широко використовується в побуті: її дають пити породіллі, нею кроплять дітей, хворих, оселю, криниці й т. ін. Свята вода є символом очищення тіла і душі.
ЧАСНИК – символ очищення й дезінфекції від усяких малих гріховних навичок, які отруюють людське життя. Символ родючості та здоров’я, щасливого розмноження сім’ї, як духовної, так і звичайної. Часник символізує християнина, який у Бозі має багато добрих прикмет і звичок, що його охороняють від необдуманої поведінки.
ПАМПУШКИ – символ святих на небі, які повірили в Ісуса й отримали вічне життя. Їх мільйони, і кожна людина, зокрема християнин, покликана до того солодкого, повноцінного, вічного життя.
КУТЯ – це пісна страва, символ спасіння, яке приніс Ісус своїм народженням у Вифлеємі, символ єднання з Богом, зі світом померлих. Варена пшениця з медом і маком є актом жертви Богові, бо пшениця з медом – це сакральна частина Святої – вечері. Символ достатку та плодючості, пшениця з медом ще називається коливом і подається в день поминок померлих.
Автор: Хуторна О. А.