У цьому році минає 80 років з дня страшної трагедії, яка сталася 1 липня 1943 року в урочищі Розкопана. Там відбувся масовий розстріл мирних жителів фашистськими загарбниками.
Радянські війська наближалися, тому гестапівці почали здійснювати чіткі і сплановані крок за кроком терористичні дії. Розстрілювали в перші чергу радянських активістів, а також тих, хто співчував владі.
Уже в червні 1943 року всюди Обухівщиною занишпорили гестапівські команди. Більшого жаху для людей не було, як віч-на-віч зустрітися з солдатом у чорному мундирі з карбованою бляхою на грудях. Арешти і облави проводилися під диктовку сільських старост і запроданців – поліцаїв.
Найбільше душогубів зібралося в Обухові: жандармерія, комендатура, управа, поліція – все кишіло чорномундирниками, поліцаями. Всюди – бронетранспортери, величезні криті хрестаті автомашини, мотоцикли і, звичайно ж, собаки.
У застінках катівні ні вдень, ні вночі не припинялася кривава робота: йшло катування і сортування в»язнів – одних в Німеччину на примусові роботи, інших у васильківське гестапо, тих – у концтабори, а інших на розстріл – у Розкопану.
До кінця червня було заарештовано понад 1200 жителів району. Першу каральну акцію було вчинено поліцаями над циганами 28 червня в урочищі Забара. Чоловіків забрали до жандармерії, а жінок, дітей і стариків розстріляли на місці. Трупи декілька днів лежали на місці розстрілу, а потім поліцаї звезли їх у Розкопану. Чоловіків – циган розстріляли в тирі поліції і вивезли до Розкопаної. Всього загинуло 70 циганських сімей.
Наймасовіша і кривава розправа була вчинена в ніч на 1 липня 1943 року. В Обухові, на подвір’ях поліції і школи, спішним порядком машини вантажилися арештованими – крики, зойки, плач дітей і жінок. Цю жахливу оргію відчаю і безпомічності цинічно вивершували музиканти – їх спеціально посадили на балконі поліції з гармошками і бубнами, німці їм підігравали на губних гармошках – щоб оркестром заглушити стенання приречених людей.
Переповнені машини – душогубки безперервною вервечкою направлялись до Розкопаної. Там уже все було підготовлено. Над урвищами, які місцями сягали 60-70 метрів глибини, зручно повмощувалися кулеметники, вишикувалися гестапівці з вівчарками, пригнали два бульдозери – зарити по всьому сліди злочину.
У сутінках, при світлі фар, переляканих людей з їхніми дітьми згонили гуртами над урвище і відкривали по них кулеметний і автоматний вогонь. Потім для певності закидали трупи протитанковими гранатами і загорнули бульдозерами землю. За свідченнями людей, зранку там ще ворушилася земля і виступала кров.
Серед сотень розстріляних людей були і жителі Германівки:
- Гудзенко Костянтин Васильович 1921 р .н. – колгоспник
- Терещенко Андрій Наумович 1918 р. н. – голова сільської ради
- Сидоренко Параска Дмитрівна 1916 р. н. – сільська активістка
- Кононенко Йосип Дмитрович 1918 р. н. – активіст
- Сидоренко Ганна Семенівна 1917 р. н. – член партії, працювала директором Перегонівської школи, заарештована за доносом
- Карапота Іван Михайлович 1921 р. н. – комсомолець
- Литвин Сонька Борисівна 1899 р. н. – безпартійна
- Проценко Максим Петрович 1919 р. н. – рахівник колгоспу, член партії
- Давиденко Н.М. 1910 р. н.
- Гезберг Давид – місцевий єврей
Події вісімдесятирічної давнини мають гірке відлуння і сьогодні. Україна воює за свою незалежність з агресором, ще більш жорстоким, ніж свого часу були фашисти. І тепер уже наше покоління переживає всі тяготи війни. Але я впевнена: ми вистоїмо і буде наша перемога, страшні жертви нашого народу не будуть марні. Все буде Україна!!!
Автор: Грянка Т. І.
Використані матеріали: Ю.К. Домотенка «Земля Обухівщини» т. ІІ та фонди музею Козаччини с. Германівка