Може виникнути закономірне запитання: Богоявленням названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду.
На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства.
Коли Ісусу Христу виповнилося 30 років, він прийняв хрещення від Іоана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрещення у воді.
До речі, усі більш-менш значні церковні свята супроводжуються освяченням води. Уперше людина занурюється у святу воду під час хрещення, зазвичай невдовзі після народження. Таким чином людина «оновлюється» для майбутнього достойного життя. Свячена вода неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усіх предметів, що використовуються під час богослужіння. Свячена на Водохреща вода має вживатися натше. Уважається що саме з цієї умови вона має найбільшу силу. До магічних властивостей свяченої води відносять здатність гамувати пристрасті, відганяти від оселі злих духів, дарувати хворому одужання часто навіть від невиліковних хвороб. Деякі священики переконані, що не існує кращих за святу воду ліків.
У йорданських ополонках проводили купелі важкохворих людей. Хрещенську воду давали пити тим людям, які не могли причащатися Святих Христових тайн. Кроплять свяченою водою й самих себе, якщо збираються кудись у дорогу й тощо. Нею вмиваються дівчата, аби бути гарними з обличчя. Окрім води, цілющим вважався і Водохрещенський сніг, який, казали, допомагав при запамороченні та онімінні ніг. Його також кидали в криниці з надією на те, що вода не висохне навіть у най посушливіше літо.
Може виникати питання, навіщо треба щороку знову і знову освячувати воду? Відповідь досить проста. Світ наш сповнений гріхів, а Церква, освячуючи воду, повертає водній стихії первинну чистоту. Священики акцентують увагу на тому, що Бог не творить чудес там, де людина їх очікує просто з цікавості, без щирого наміру скористатися ними задля власного спасіння. Щоб свячена вода приносила користь, необхідно дбати про чистоту власних думок і вчинків.
Але повернемося до опису Водохрещя. За тиждень до свята чоловіки вирубують із річкового льоду хрест великого розміру, обливають червоною фарбою або й просто буряковим квасом. Так само з льоду вирубують престол побіч хреста. Завершують святкову композицію соснові або ялинкові гілки у вигляді арки – це «царські ворота».
А в день свята зранку відбувається церковне урочисте богослужіння. Після богослужіння вся громада зі співами йде до зробленого на річці льодового хреста, несучи церковний хрест. Попереду зазвичай іде хор, потім – священик, а за ним – громада. У кожної людини в руках якийсь посуд, щоб набрати святої води, яка має величезну цілющу силу.
Якщо по дорозі до річки перед процесією пролетять горобці, то рік не щасливий для дітей буде, якщо граки – для молоді, а якщо гуси, то, найімовірніше, наступного року літні люди важко хворітимуть.
На берегу річки, знову ж таки біля льодового хреста, відбувається ще одне нетривале святкове богослужіння, потім священик занурює в річкову воду (в ополонку) хрест під спів хору: «У Йордані хрещуся тобі Господи…» Ось тепер вода вважається освяченою, і люди набирають з ополонки у принесений із собою посуд свячену воду. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду – хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохреще вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.
Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві: садиби, худобу, посіви тощо. Годиться не лише окроплювати страви, речі та приміщення, але й малювати на них хрести крейдою (остання вважалася оберегом від злих сил). Після освячення дому процесія направлялась по всьому господарському обійстю, а хрестики а хрестики ставили на всіх дверях, одварках і воротах. Далі господар давав усій усій родині скуштувати цієї святині, а потім домочадці, розвівши її хатньою водою, вмивалися нею, промивали очі та вуха (для зору та слуху). Трішки води ставили у стебник для бджіл, а в теплу пору року виставляли її посеред пасіки. Використовували хрещенську воду і при початку весняних посівів та отеленні корів. Певну кількість хрещенської води відливали в пляшечку і зберігали протягом року на покутті біля ікон.
Узагалі, відомості про цілющість хрещеної води зберігались від перших віків після Різдва Христового. Ще у IV столітті Іоан Златоуст писав: «Христос хрестився й освятив природну воду, і тому на свято Водохрещя всі, почерпнувши води опівночі, приносять її додому та зберігають увесь рік. Ця вода не псується тривалий час».
Автор: Хуторна О.А.