Так історично склалося, що люди поселилися саме завдяки річці на пагорбі, який височить над берегом річки Красної, там де вона впадає в Дніпро. Цей пагорб носить назву Посадова гора. Тут у всі часи і проживало єврейське населення Трипілля.
Базарна площа на Посадовій горі, де проживали євреї. ХІХ ст.
Картина народного художника Приходька М. Т.
У часи Козаччини
Про євреїв Трипілля є відомості давні: одна з них – протестація шляхтича Миколая Пронського, слуги володільця Трипільського замку Максиміліана Бжонського, подана ним 21 липня 1638 р. до Київського Бродського суду. Описуючи в цій протестації масштаби погрому, влаштованого тут 6 липня 1638 р. чотиритисячним загоном повсталих козаків, Пронський називає і людські жертви, зокрема він пише, що козаки «людей не мало, подданих і жидов тамошніх, позабіяли, поранили і тую маєтность в нівеч спустошили».
Під час Визвольної війни (Хмельниччини) антиохійський патріарх Макарій із своїм сином архідияконом Павлом Алепським, їдучи в Москву на запрошення царя Олексія, в перших числах липня 1638 р. на два дні зупинялися в Трипіллі. Перебуваючи в Трипільському замку, Павло Алепський про становище тутешніх і решти євреїв України у своєму щоденнику записав: «Коли ми були в Молдовії, то запитували одного збіглого туди іудея, на ім’я Янкель: що наробив жидам у Польщі Ахміль (Хміль, Хмельницький)? Він відповів: він наробив нам багато зла і влаштував ще більший погром іудеїв, ніж колись Аспасіан (Веспасіан). Ми сміялися.
У цій країні чули, що коли з’явився Ахміль і почав очищати свою землю від багатьох тисяч жидів, і коли діло дійшло до тутешнього куточка, Трипілля, то всі жиди, що залишилися, і в їх числі їхні найзнатніші і найбагатші, пішли звідси із своїм майном і багатствами в кріпость, що називається Тульчин, укріпили її гарматами і запасом пороху для захисту себе і свого достатку. Але прийшли козаки і обложили кріпость. Взявши її приступом, вони умертвили всіх, кого знайшли там, і їх вбивали не мечем, а палицями і довбнями; таким чином загинуло їх до двадцяти тисяч душ; козаки навіть виймали немовлят із лона матерів і знищували. Так само знищували вони все їхнє поріддя; нам розказували, що в одному місті вони перебили до шістдесяти тисяч жидів, у помсту за те, що ці невірні не тільки лютували над козаками, а й ґвалтували їхніх жінок і дочок. Гнів Божий спостиг їх, а разом з ними поляків, що дали їм владу! Козаки забирали собі їхні багатства і скарби і ділили між собою четвериками золото, яке у них зберігалося в барилах. Безліч дорогих речей продавалося за безцінь, наприклад, срібне блюдо за один піастр, срібні чаші, підсвічники, попільниці і т.п. за ніщо; козаки не знали їм ціни.
З цього останнього приводу жиди, бачили, що їм немає рятунку і що їх візьмуть приступом, сховали своє срібло і золото, всі свої прикраси і дорогоцінне каміння у ставок, але козаки, кмітливі і прозорливі, дістали їх звідти, і наміри невірних були зруйновані…»
Наслухавшись билиць і небилиць у Трипіллі від місцевого населення, антисемітськи настроєний сирійський мандрівник Павло з міста Алепа (Алепський) змалював страхітливу картину тогочасного становища єврейства в Україні. В опису Трипільського замку він нотує: «На вершині одного з пагорбів стоїть обширний і дуже укріплений замок з подвійним валом і ровом. Більшість будівель пустують; це місто перед цим було зосередженням жидів, а тепер їхні красиві житла, крамниці зруйновані й базари зовсім опустілі…»
Із щоденникового запису Павла Алепського видно, що в Трипіллі в середині ХVІІ ст. проживало багато євреїв, до того ж заможних: мали вони тут, на базарному майдані, великі торгові ряди з красивими крамницями, розкішні житла.
11 вересня 1675 р. лівобічний гетьман Іван Самойлович писав московському цареві, що польський реґіментар Георгій Гуляницький зруйнував Трипілля, Стайки, Ржищів «и у тамошних жителей нехристианские (єврейські) имения пограбив, остуда к Белой Церкове уступил…»
Під час Хмельниччини, а потім і під час затяжної громадянської війни євреї зійшли з Трипілля. У повідомленні про татарський набіг на Трипілля 1695 р. є згадка, що татари перебили в містечку і євреїв.
Про єврейське населення Трипілля знову з’явилися згадки у 20-х роках ХVІІІ ст. Трипільські євреї-торговці тоді вже підтримували тісні зв’язки з ярмарковими містами і містечками, що знаходилися на польському боці – Кагарликом, Богуславом, Германівною, Білою Церквою, а також Васильковом на російському боці. (За описом 1769 р. в містечку Василькові одна з чотирьох міських брам називалася Трипільською). Трипільські ярмарки для цих міст мали велику притягальну силу. Це підтверджує документ губернської канцелярії, який повідомляє, що в ніч на 12 березня 1725 р. до Трипільського форпосту з польської сторони прибуло сім душ білоцерківських євреїв, що везли сімома возами базарний товар у містечко Трипілля. Серед товарів були й «заказні» (заборонені) – стамеди і швабське полотно. При переїзді через кордон купці повинні були подати митникам «реєстру» своїх товарів для стягнення «печатной пошлины». У купців-євреїв такої «реєстри» не було, до того ж у них виявлено «заказні» товари, тому весь товар їхньої валки був заарештований. З цього приводу форпостне начальство наказало і Трипільському монастирському маєткові, щоб надалі він не пропускав купців через свої млинові греблі на річці Красній.
Життя євреїв у ХІХ – на початку ХХ ст.
Єврейське населення Трипілля швидко почало зростати після того, як в 1834 р. воно дістало офіційний статус – ярмаркового містечка. 1847 р. тут проживало 829 казенних селян і 37 євреїв. У 1853 р. губернське правління дало дозвіл трипільській єврейській общині відкрити в Трипіллі хедер (єврейську молитовну школу) та школу грамоти. А в 1863 р. в Трипіллі проживало вже 363 громадяни єврейського походження.
1866 р. Трипілля стає волосним центром. До Трипільської волості увійшли села колишньої монастирської Трипільщини: Халеп’я, Верем’я, Жуківці, Долина, Красне, Козіївка, Дерев’яна, Щербанівка, Злодіївка (Українка). Трипілля вже не тільки ярмарковий, а й адміністративний осередок, у зміцнення економіки якого значний вклад вносить місцева єврейська община: євреї займають ключові позиції в торгівлі, промисловості містечка, що бурхливо розвивалися в другій половині ХІХ ст. (1887 р. в Трипіллі проживало 738 євреїв). Єврейська родина Чорноярових: батько Лазар Павлович і син Василь були власниками трипільських чавунно-ливарного і цегельного заводів. Продукція Чорноярівської ливарні користувалася попитом і за межами губернії.
Одночасно з реконструкцією ливарні Чорнояров починає будувати цегельні заводи в Трипіллі, Халеп’ї, Витачеві. З усіх трьох згодом найбільшим став Витачівський, в якому було зайнято 250 робітників і вироблялося за сезон мільйон штук цегли.
Чорнояров розширив чавунно-ливарне виробництво. Завод містився в мальовничому куточку між Трипіллям і Халеп’ям в гирлі річки Бобриці. Крім ливарного діла, на заводі проводився ремонт сільгоспмашин, виготовлялися землеробські знаряддя – плуги, коси, лопати, сапи, вила, а також вироби з дроту.
На Київській промисловій виставці в 1897 р. чорноярівці головним чином експонували чавунне литво: церковні дзвони, пам’ятники, надмогильні хрести і плити, каналізаційні решітки, опалювальні батареї. Замовником литва здебільшого виступала Києво-Печерська Лавра.
Майже всі плити на Видубецькому і Китаївському кладовищах були виготовлені трипільським заводом. Ним відлиті могильні пам’ятники Іскрі і Кочубеєві, похованим під стіною трапезної в Лаврі, плити тротуару від Святих воріт до Великої церкви.
На заводі виготовлялися люки каналізаційних і водопровідних колодязів, що ще й досі трапляються на вулицях Києва. Пам’ятники, хрести, чавунні плити можна ще зустріти на кладовищах у Трипіллі, Григорівці, Гусачівці, Германівці, Обухові. На них неодмінно стоїть знак «з. Чорнояровъ». Ім’я це і досі носить урочище в гирлі Бобриці, де знаходився завод – Чорнояровъ.
Купець першої гільдії Йона Данилович Вайсберг володів лісопильним заводом. Євреї, крім магазинів і крамниць, тримали млини, винокурні, шинки, кузні не тільки в містечку, а й у навколишніх селах: вони працювали крамарями, мірошниками, ковалями, вчителями, лікарями.
На початку ХХ ст. лікарем Трипільської лікарні працював Яків Нусимович Барабан, аптекою завідувала Ціля Лівшиць, мануфактурні магазини тримав у Трипіллі та Витачеві єврей-комерсант Лемей Хенкельович Селеський, мірошникував у трипільському водяному млині Янкель Пейсахович Каганський. Власником крамниць у Трипіллі і цегельні у Витачеві був Аврун Волькович Левіант. Базарна площа в центрі містечка вся була заставлена крамницями, магазинами, лавками, лотками, ятками, в яких торгувало більше восьми десятків єврейських родин.
Участь євреїв в житті громади (опис життєдіяльності містечка Трипілля у 1913 р.)
Стаціонарна торгівля ярмаркового містечка Трипілля перебувала в XIXст. – на поч. XX ст. в основному в руках торговців єврейського походження. Так, бакалійних магазинів було в містечку – 22.
Галантереєю торгували Етля Лейбівна Бородкіна, Еля Меєрівна Голубчик, грамофонами – Арон Аврумович Берленд.
Власниками залізо-скоб’яних лавок були Акива Йоськович Павлоцький, Лейба Аврумович Піявський, Волько Шльомович Поляченко, Шльома Аврумович Поляченко, Бенц Гершкович Рубин. Шкіро-товарами відали Лейзар Вольковия Брусиловський, Шая Лейбович П’ятигорський.
Круп’яним магазином завідував Нухим Мейлерович Ходарківський, м’ясними – Мордко Янкелевич Бабенко, Мойсей Беркович Бейлин, посудом торгували Гершко Срульович Ліщинер, Сима Рувимівна Сиденер, борошном – Гершко Янкелевич Ахманицький, Мар’ям Симхівна Білозерська, Бенц Мендельович Пінскер, Сруль Аврумович Половинчик, Іцек Янкелевич-Мошкович Кубчинський, Аврум-Мойша Михелович Старосельський, Янкіль Шимонович Таран, рибою – Аврум-Мойша Михелович Старосельський, сіллю і смолою – Нахман Янкелевич Грінберг, Аврум Шефт Поляченко, хлібом зерновим – Бенц Шмульович Кирнос.
Також тримали євреї вісім мануфактур та дев’ятнадцять лісоскладів знаходилися в їхніх руках.
У 1900 р., за бажанням єврейських купців та торговців, у Трипіллі було відкрито приватне комерційне училище та дві приватні школи. Працювали на той час два хедери (молитовні єврейські школи), діяла синагога. Також функціонували кредитні установи: кредитне товариство, ощадно-позикове товариство, споживче товариство та ресторан.
У Трипіллі на той час проживало 5711жителів, з них 1526 євреїв.
Євреї брали участь і в політичному житті Трипільщини. Так, вихрещений єврей Микола Данилович Грінберг, який орендував у Щербанівці водяного млина і кузню, був керівником місцевого есерівського осередку, що входив до Трипільської організації партії соціалістів-революціонерів. 26 квітня 1908 р. щербанівський селянин Дементій Прокопенко подав письмового доноса в жандармське управління, в якому йшлося про те, що Щербанівку «возмущают главние бунтари»: сільський староста Гаврило Колосан, його брат Антон, писар Василь Якубенко, вихрещений єврей Микола Грінберг, учителі Іван Андрієвський, Степан Григоржевський і Грінбергів син Ілля. Вони намовляють людей «непочитать царя и правительство. Наделяют нас всякими книжечками и листовками», кажучи селянам, якщо начитаються цих «книжечок», то постають такими ж «демократами», як і вони. В доносі Прокопенко повідомляє, що «книжечки»ці «бунтари» ожержують у Василькові та Білій Церкві.
Ще один анонімний донос, сфабрикований адміністрацією Григорівської цукроварні, доповнює Прокопенкового таким звинуваченням: київський міщанин Микола Данилович Грінберг із щербанівцями, робітниками цукрового заводу і своїми синами, студентами Київських духовної академії і духовної семінарії – Григорієм та Іллею «предполагают организовать шайку для ограбдения касси в конторе завода».
Повітовий пристав «установил негласное наблюдение за деятельностю поименованих лиц». Зробили обшук у Щербанівці, зробили і в Києві на квартирі, де квартирував Грінбергів син Ілля, знайшовши там «книжечку» – «Социализм, коммунизм и анархия»проф. Карла Диля, видану 1906 року.
При спаді революційних збурень, що час від часу прокочувалися територією імперії, найбільше діставалось єврейському населенню. А так як основна його маса жила в Україні, то всі дійства, зв’язані з єврейськими погромами здебільшого тут і розігрувалися.
Найстаріший будинок на Посадовій горі, де знайшли рештки євреїв вбитих під час погрому
У Трипіллі єврейський погром стався під час революційних подій 1881-1882 рр., був він і в 1905-му – звали їх «випусканням пір’я з подушок». Погроми ж 1919-го перетворились у масове криваве дійство – тривалу в часі суцільну біду з безмежною жорстокістю. Погромний шквал прокочувався Трипільщиною кількома нападами. В містечку Трипіллі окупованому білогвардійцями, погром почався 7 вересня 1919 р. В погромах, що тривали майже місяць, брали участь і білогвардійці, і місцеві некеровані повстанські загони (Зеленого тоді вже в Трипіллі не було). Погромниками розбито і поруйновано єврейські житла, крамниці і магазини, перебито і замучено багато безневинних людей єврейського походження – жінок, дітей, стариків. Після цього епідемічного погромного шквалу євреї, хто вцілів, назавжди покинули Трипілля. Після їхнього відходу жваве ярмаркове містечко раптом перетворилося на звичайнісіньке село.
Джерела та література
- Аксаков И. Исследование о торговле на Украинских ярмарках – СПб. 1858 р.
- Акты о казаках (1679-1716)// Архив ЮЗР, – К, 1868. Ч.3, т.2.
- Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России: т.II. – СПб,1865,т.III,- СПб, 1861, т.IV, – СПб, 1863,т.V, – СПб, 1867, т. IV, – СПб, 1869, т.VII, – СПб, 1872, т. VIII, – СПб, 1875, т. IX, – СПб, 1877, т. X, – СПб, 1878, т. XI, – СПб, 1879, т. XIІ, – СПб, 1882, т. XIIІ, – СПб, 1884, т. XV, – СПб, 1892.
- Алепський П. Путишествие антиохского патриарха Макария в Россию половине ХVІІ века. – М., 1897 р.
- Доматенко Ю. К. Преславне містечко Трипілля на Київищині 2006р.
- Описи Київського намісництва 70-80 х років ХVІІІ с.: Описово статистичні джерела. – К.: Наук. Думка, 1989. – 393с.
- Ляскоронський В. Прошлое м. Триполья и окрестныя о нем предания. – К., 1906.
- Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864
- Список населенных мест Киевской губернии. – К.: Киевскией губернский статистический комитет, 1900.
K. I. Burenko
THE JEWISH PEOPLE IN LIFE OF TRIPILIAN COMMUNITY
The period of the Jewish community residence in the XVII – at the beginning of XX century in Trypillia, its influence on all scopes of activity of the town, and also coverage of the constant harassment on the Jewish population.
[DISPLAY_ULTIMATE_SOCIAL_ICONS]