Путівник по експонатам музею. Зала перша

Вітрини VII-X

Енеоліт (VІ-ІІІ тис. до н.е.)

Енеоліт – мідно-кам’яна доба, час розквіту землеробських культур і час виникнення перших цивілізацій.

   В добу енеоліту на території Київщини панує трипільська культура. Вона існувала з середини VІ до початку ІІІ тис. до н. е., протягом 2,5 тисяч років. 

   Культура має міжнародну назву – Кукутень-Трипілля і охоплювала частину сучасної Румунії, Молдову та Україну від Карпат до Дніпра.

На території Київської області відомо близько 200 трипільських пам’яток. Окрім того, тут знаходиться епонімна пам’ятка (та, що дала назву культурі). Відкрита у 1897 році Вікентієм Хвойкою на околиці містечка Трипілля. До цих досліджень її називали “культурою мальованої кераміки”, через незвичайно красиві вироби з магічними розписами та розмаїттям, що були виготовлені вручну.

Найдавніші поселення трипільської культури на Київщині знаходяться коло сіл Трипілля, Долина та Копачів і датуються V тис. до н.е.

Вітрина VІІ

На сьомій вітрині бачимо верхню частину розвалу невеликої біконічної посудини, вкритої розписом чорною та червоною фарбами, знайдену 2003 р. на поселенні Щербанівка. Подібні знахідки є досить рідкісними у Середньому Подніпров’ї. Наприклад, В.Хвойка за весь час розкопок знайшов лише три посудини і кілька десятків фрагментів різних виробів з розписом.

Вітрина VІІІ-ІХ

 На VІІІ – ІХ вітринах бачимо фрагменти посуду з розкопок у с. Копачів. Це частини горщиків, грушоподібних посудин, конічних та шоломоподібних покришок та інших посудин з характерним для нашої території заглибленим орнаментом. Де-не-де видно залишки білої пасти, якою ці борозенки були заповнені. У центрі VІІІ вітрини бачимо конусоподібну покришку, яку теж вдалося майже повністю реставрувати.

• 

• 

• 

Історія їх знаходження на фото, що на стіні. Це були рятувальні дослідження восени 2006 року. Місцеві жителі с. Копачів повідомили, що в урочищі Коломійців Яр, де раніше було зафіксовано поселення трипільської культури, незаконно видобували чорнозем, під час відбору якого траплялась кераміка. Пам’ятка була  значно пошкоджена. Вирішили провести рятувальні роботи. В результаті експедицією під керівництвом Михайла Відейка працівники Інституту археології спільно з працівниками нашого музею за три дні виявили та врятовали близько 135 знахідок. 

  Серед них бачимо грушоподібну посудину, знайдену майже без пошкоджень на глибині 80 см. А їй більше 6(!) тисяч років! Поряд знайдено дві біноклеподібні посудини теж в гарному стані. 

 

Вітрина Х

Довгий час у вчених не було єдиної думки про те, як жили і що будували трипільці. І лише в середині минулого століття вони дійшли спільної думки. Трипільські поселення налічували від десяти до кількох тисяч різноманітних будівель, які традиційно розташовувались по колу.

Найскладнішим було планування великих протоміст на 100, 200 чи, навіть, 400 га, де будинки розміщувались щільно один до одного у кілька рядів навколо центральної частини. За даними геомагнітної зйомки в таких поселеннях було до 3000 будівель і , відповідно, населення могло бути від 10 до 15 тисяч осіб.

Незважаючи на такі обсяги будівництва, трипільці періодично спалювали свої старі поселення, а самі йшли жити на нове, заздалегідь вибране місце. Для малих поселень цей період становив 50-70 років, для великих – від 100 до 200.

Однозначної відповіді нема. Для великих поселень була актуальна проблема виснаження землі. Для малих її не було. Можливо це були обряди та священні ритуали, що відігравали дуже важливу роль у житті трипільців. У будівлях залишали запас посуду, знаряддя праці, запаси харчів, які через полум’я мали потрапити в «інший світ».

Макет житла

Будівля за часів трипільської культури могла бути одно- або двоповерховою, каркасно-стовпової конструкції з горищним перекриттям. Стіни зовні та зсередини а також перекриття, щільно обмазувалися глиною з додаванням полови і, навіть, могли бути пофарбовані і прикрашені трипільським орнаментом – червоною, білою та чорною мінеральними фарбами.

Дахи могли бути дво- і чотирискатними, вкритими соломою або очеретом. Приміщення опалювали як відкритими вогнищами так і купольними печами, які були розташовані на масивній глиняній платформі. Біля протилежної стіни, навпроти печі, на підвищенні-подіумі розставляли великі посудини-піфоси для зберігання продуктів. Поруч були вбудовані керамічні ночви із кам’яною зернотеркою. Для освітлення робили кругле вікно у стіні навпроти входу, а часом і в бічній. Під віконцем було хрестоподібне або кругле підвищення із глини – вівтар. Вхід до кімнати закривали двері. Розмір будівлі міг бути від 40 до 200(!) м.кв. Жила в такому будинку одна сім’я. Причому у двоповерховій будівлі перший поверх не був житловим. Там тримали худобу, займались ремеслами або використовували як комору. 

 Для будівництва такого будинку витрачали 20-30 куб.м дерева. У перерахунку це десь 90 дерев діаметром 20 см. Їх треба було зрубати і обробити крем’яними сокирами, зразок якої в експозиції над макетом на стіні.