Терпило Галина Павлівна
( 1940 року народження, уродженка села Трипілля)
Про голод мені розповідала моя бабуся. Пригадує такий випадок, що її батько замурував мішок зерна у підпіччя, ховаючи його від «червоної мітли», яка нишпорила по селу. Коли активісти знову завітали до них у хату, щоб перевірити, чи не сховали вони зерно. Один з активістів взяв кочергу і засунув її у підпіччя. Його здивувало те, що підпіччя стало менше за піч. Вони розбили замуроване і дістали мішок з зерном. Забравши цей мішок, вони прирекли сім’ю на голодну смерть. На той час люди помирали в хатах, прямо на дорогах, а ті в кого ще були сили збирали мертвих і відтягували їх на кладовище і скидали їх у велику яму. Люди божеволіли з голоду. Їли все що попадеться: бур’ян, квіти, коріння рослин, навіть тварин. В селі не було ні котів ні собак. В людей пухли ноги, животи, набирались водою і тріскались. У мого діда померло троє синів, жінка, останнім від голоду помер він сам. Залишився в живих один син, йому було 17 років.
Жовтень 2007 р. Записав Терпило Антон.