Спогади про Голодомор. Трипілля

Шинкаренко Надія Максимівна

(1937 року народження, жителька с.Трипілля)

Про ті страшні роки голодомору розповідала мені моя мама. Вона дуже часто водила мене в с. Дерев’яну і показувала те місце коло хати в полі, де померла моя тітка Надя і Катря. В моєї бабусі, маминої мами було 11 дітей, мама була одинадцята. В 1933-му померла моя бабуся, дід, та їхні семеро дітей, живими залишились – четверо. моя тітка Надя померла на полі в липні 1933-го. Прийшла на поле з донечкою жати пшеницю. Подивилась на колосистий лан і сказала маленькій доні: “ Слава Богу, дитя! Діждалися, тепер може попоїмо хліба.” Почала жати, а сили не має, падає, під сонцем. Її восьмирічна донечка затуляла маму пеленою спіднички від сонця, бо та була дуже знесилена і не могла жати. Нажала моя тьотя перший сніп, взяла колосок, розім’яла його в долоні, поклала зернину в рот та й померла, вдихнувши в останнє повітря. Моя мама померла в 51 рік, видно позначились на її здоров’ї ті страшні роки. А мене назвали Надією, в честь моєї тітки.

Листопад 2002 р. Записав Сваволя Олександр

Читає Обуховська Альона Анатоліївна